Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Далі гер Штайнер перейшов до суті. «Дорогий гере Бухгольц», — почав він свого листа.
Автор описав спрямовані зі свого боку зусилля, аби врятувати шлюб, а також виклав рішуче спростування Леонової критики, що «цілитель душ Штайнер погано впорався із своєю роботою». «Я міг би обійтися без ваших безпідставних зауважень», — додав гер Штайнер. Він посилався на «поведінку» Рити, через яку Леон «накопичував звинувачення на адресу» своєї дружини. Тому Штайнер зміг почати свою психологічну роботу лише після Леонового «успішного від’їзду» з Відня, який відбувся всього кілька днів тому.
Штайнер припускав — «внаслідок непорозуміння» — що Леона переповнювали «гнів і ворожість», якщо він покинув Відень «з твердим наміром покинути зовсім нещодавно облаштований дім назавжди». Рішення поїхати було прийнято в світлі «дисгармонії» і «прикрих конфліктів» у молодому подружжі. Це було результатом Ритиних «нестерпних крайнощів» (додаткових пояснень не надається) і її «недоліків» (без жодних подробиць).
Отже, з цього листа було зрозуміло, що від’їзд Леона відбувався під час сильного конфлікту з Ритою, і, мабуть, через нього. Природу цього конфлікту вказано не було. Тому гер Штайнер розповів про свої зусилля застосувати у даній ситуації «усі методи психоаналізу», якими він міг послуговуватися, і прагнення не залишити «жодних нерозв’язаних проблем». Він пояснив, що, як і Леон, мав чимало звинуваченнь на адресу Рити («а вона справді на них заслуговувала!») і врешті його праця «закінчилася вдало». Попри Леонові зневажливі нападки, Рита врешті-решт «визнала свої недоліки», що відчинило двері до «повного опритомнення».
Досягнути хоча б цього вдалося не без істотних труднощів, додав Штайнер, зважаючи на «дуже нездорову ситуацію», яка склалася у цій сім’ї. Він писав, що «зовнішній і потенційно шкідливий вплив — визнаний обома сторонами — викликав прикрі конфлікти», ситуацію «дисгармонії», що загрожувала стати «непримиренно ворожою».
Штайнер повідомив, що таки досягнув, спираючись на те, що йому вдалося виявити: на те, що було прихованим, а саме — на «глибоку любов» Леона до своєї дружини і «до милої дитини, що стоїть самотою». Вочевидь йшлося про мою матір, якій тоді було всього кілька місяців. Штайнер пророкував, що Леон сумуватиме за ними обома, за тими, кого він «так сильно» любив. Рита прагнутиме «бути з вами», передбачав він, відчувши «пробудження почуття любові», що відбилося в одному реченні останнього листа від Леона. Озброївшись цим проявом ніжності, Штайнер спробував підготувати Риту — «яку теж переповнювали пробуджені почуття любові» — до щасливого подружнього майбутнього. В кінці він підписався, висловивши надію на те, що Леонова «тверда віра в Бога» допоможе обом подолати усі перешкоди, що неминуче з’являтимуться на їхньому шляху у «новому світі». Про життя у Відні поза сім’єю, прихід німців і нові закони гер Штайнер не мав що сказати.
Лист від Леона Штайнера Леонові Бухгольцу, 6 лютого 1939 р.
Щось сталося, були «прикрі конфлікти», тож Леон поїхав геть. Що це могло бути — з цього своєрідного, вигадливого виправдального листа годі було зрозуміти. Догідливі слова Штайнера були зашифровані, обтяжені двозначністю, їх можна було розтлумачити по-різному. Інґе Тротт спитала, чи цікаво мені, що вона думає щодо цього листа. Так, мені було цікаво. Вона висловила думку, що цей лист, можливо, був спробою звернути увагу на те, що постало питання про батьківство дитини, «дитини, що стоїть самотою». «Це був дивний вислів», — сказала Інґе. Те, які слова було вжито, наштовхнуло її на таку думку. Інґе усвідомлювала, що в ті дні подібна інформація — що дитина могла мати іншого батька — не була темою, про яку можна говорити відкрито.
Я ще раз передивився той лист з нашою сусідкою німкенею, яка довела переклад до ладу. Вона погодилася з Інґе, що вислів «дитина, що стоїть самотою» є «заплутаним», і, безумовно, неоднозначним. Однак вона не погоджувалася, що обов’язково йдеться про питання батьківства. Вчитель німецької зі школи мого сина теж прочитав того листа. Він схилявся радше до думки моєї сусідки, аніж до припущення Інґе, але власного тлумачення запропонувати не захотів.
Ще один сусід, письменник-романіст, який нещодавно отримав нагороду Ґете за досягнення у вивченні німецької мови, висловив нову думку. «Справді дивно», — написав він у рукописному листі, якого поклав нам під вхідні двері. Можливо, термін «Seelenarzt» є дещо «зневажливим» або навіть «самоіронічним». Стиль листа підштовхнув його до висновку, що гер Штайнер вочевидь був «напівінтелектуалом» або просто «гнітючим і нещирим» у своїх словах. Що він насправді мав на увазі — пишучи з якимсь мстивим тріумфом — було неясно. «У мене є відчуття, що він намагається втовкмачити це геру Бухгольцу, але гера Б. з нами немає, то що ж він втовкмачує?». Цей сусід порадив показати листа фахівцеві з німецької лінгвістики. Я знайшов двох, і, не в змозі вибрати, до кого з них звернутися, надіслав листа обом.