Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Через кілька днів його знову допитували у присутності двадцятирічного військового американського перекладача.{484} Нині Зігфрід Рамлер проживає на Гаваях і не дуже добре пам’ятає питання, які тоді ставили, але чудово пам’ятає самого Франка. «О, так, — розповідав мені Зігфрід. — У Франка був сильний і проникливий погляд; він міцно тримав зі мною контакт очима». Перекладач вважав Франка «цікавим і яскравим», який вміє чітко формулювати думки, освічений, з «ясним розумом», людина, «охоплена фанатизмом», яка визнавала «колективну, але не власну провину». Відповідальність групи, а не окремої особи? Так. «Свої вчинки він здійснював з ясним розумом, — додав Рамлер, — він усвідомлював, що робив зло, це я помітив».
18 жовтня, невдовзі після того, як Лемкін завершив свою роботу над обвинувальним актом і готувався повертатися до Вашингтона, Франку було формально висунуто обвинувачення. Відтоді, як він виступив проти ідеї створення міжнародного кримінального суду влітку 1935 року, його життєві обставини кардинально змінилися. Цей суд став тепер реальністю, до якої він потрапив у пастку, а одним із восьми людей, які мали його судити, був ніхто інший, як професор Анрі Доннедьє де Вабр, чоловік з пишними вусами, який звернувся до Академії німецького права (Akademie für Deutsches Recht) 1935 року, і чиї ідеї Франк розкритикував.
Зв’язок між цими двома чоловіками непокоїв представників радянської групи, яких навіть не вразила новоявлена побожність Франка: в кінці жовтня, у порожній камері позаду палацу правосуддя, Франк охрестився у католицьку віру. Тепер він міг сміливо прийняти звинувачення у злочинах, зокрема у злочинах проти людяності і геноциді на території окупованої Польщі.
Життєві шляхи Франка, Лаутерпахта і Лемкіна зійшлися у Нюрнберзькому палаці правосуддя, формалізувавшись у текст обвинувального акту.
VII
Дитина, що стоїть самотою
У жовтні 1945 року, коли «Ле Монд» повідомила про навернення Франка у католицизм, Леон працював у готелі «Лютеція» на бульварі Распай. Готель, який перед цим займало гестапо, служив штаб-квартирою для багатьох гуманітарних організацій, включно з Єврейським комітетом соціальної допомоги і відбудови (Comité Juif d’Action Sociale et de Reconstruction), де Леон працював керівником відділу. Наприкінці кожного дня він повертався після роботи з переміщеними особами до своєї маленької квартири на вулиці Броньяр на четвертому поверсі, аби бути з Ритою і своєю дочкою.
Звісток з Відня, Лемберга і Жовкви не було. В міру того, як з’являлися все нові і нові подробиці того, що там відбувалося, Леон боявся найгіршого і переживав за маму у Відні, за своїх сестер, за родину у Польщі. У липні його дочці виповнилося сім років — перший день народження, який вона святкувала разом з мамою і татом. Моя мати майже нічого не пам’ятає про ці дні, окрім відчуття несталості і тривоги, але аж ніяк не спокою і безтурботності. Я поділився з нею усією інформацією, яку дізнався: обставини Леонового від’їзду, мандрівка міс Тілні до Відня, стосунки Рити з Емілем Лінденфельдом, її від’їзд з Відня у жовтні 1941 року, зачинення останніх дверей для втечі з Відня.
Лише тепер вона розповіла мені про ще один документ, той, який заховали і зберігали окремо від інших паперів. Я бачив його вперше. Написаний від руки лист, який було надіслано Леонові невдовзі після його від’їзду з Відня до Парижа. Він був отриманий у Парижі, датований 6 лютого 1939 року, і пропонував новий погляд на життя, яке він покинув у Відні.
Лист на дванадцять сторінок, написаний елегантним почерком, було підписано чоловіком на ім’я Леон Штайнер. Він назвав себе Seelenarzt, «лікар душ», психіатр, який підписався як психографолог. Мені не вдалося знайти жодних документів і фактів про цього чоловіка чи будь-кого, хто б мав таке ім’я і медичну кваліфікацію.
Написано було старонімецькою. Я знову звернувся по допомогу до Інґе Тротт, яка зробила і надіслала мені повний переклад тексту англійською, який я дав переглянути ще одному своєму німецькомовному другу. Почавши читати, я відразу зрозумів, чому цей лист зберігали окремо від інших.
Гер Штайнер почав з короткої передмови:
«Цей рукопис написаний доброзичливцем і другом сім’ї Бухгольц через небезпеку, яка загрожує молодому шлюбу з любові. Позаяк, на щастя, на цей шлюб чекає повне одужання, мій рукопис задумано у формі привітання і нагадування».