Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Польська східна політика була спрямована на роботу в двох напрямках: з центральним радянським урядом у Москві та з республіканськими урядами європейських радянських республік, особливо з Російською Федерацією, Литвою, Білоруссю та Україною. Скубішевський вважав, що Радянський Союз невдовзі розпадеться, а польська політика, як він пояснював, власне відображала зміни в самому Радянському Союзі. Сподівання на підтримку Горбачова й виведення з Польщі радянських військ визначали відносини з радянською владою в Москві. Водночас польська політика приділяла більше уваги контактам із республіками (включно з Російською Федерацією), ніж з центром. Польща підготувалась до міждержавних зв'язків, напівофіційно підтвердивши кордони, встановивши систематичні дипломатичні контакти й затвердивши в низці декларацій засади добросусідських відносин. Вона розглядала радянські республіки як повноцінних суб'єктів міжнародного права та як гідних рівного етичного й правового трактування. Навіть коли Скубішевський їхав до Радянського Союзу, він твердив: «У багатьох сферах наші відносини з різними республіками подібні до відносин між державами, цілком незалежними та суверенними». Він був єдиним політиком у світі, що неодмінно залучав радянські республіки до співпраці[515].

Литва була особливим випадком. Формально проголосивши незалежність задовго до розпаду Радянського Союзу (в березні 1990 р.), Литва не розглядалась де-юре як його складова, а її вимоги щодо незалежності викликали реваншистські заяви численної польської громади на території республіки. У серпні 1991 р. Польща стала другою державою (після Ісландії), що офіційно визнала незалежність Литви. Протягом двох попередніх років Скубішевський стверджував, що прагнення Литви мають бути задоволені відповідно до міжнародного права[516]. У 1989–1991 рр. представники польської меншини у Литві серйозно скомпрометували ці зусилля польської держави своїми вимогами щодо територіальної автономії, від яких сама Польща одразу відмежувалась. У жовтні 1989 р. в ноті Костжеви-Зорбаса йшлося про те, що єдиним партнером польської держави є литовська опозиційна група «Саюдіс» і що Польща не зробить нічого такого, що підтвердило б литовські побоювання польського реваншизму. Костжева-Зорбас вважав, що литовці мають всі підстави боятись Польщі більше, ніж поляки Німеччину, і виклав це бачення на папері за рік до підписання договору про кордони між Польщею та Німеччиною[517]. Скубішевський постійно наголошував, що Польща не має жодних територіальних претензій до Литви чи будь-якого іншого східного сусіда, та повторював прихильникам перегляду кордонів, що позиція, яку вони відстоюють, може призвести до кривавої війни й спровокувати німецькі претензії на заході[518].