Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
- Автор: Снайдер Тимоті
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-245-4, 978-0-300-10586-5
- Переводчик: Антон Котенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999». Краткое содержание книги:
Польська позиція полягала в тому, що польсько-німецький кордон має бути підтверджено перед об'єднанням, а німці наполягали на тому, що переговори щодо кордонів слід проводити вже після нього. У березні 1990 р. канцлер Коль навіть заявив, що Німеччина не визнає наявних кордонів, доки Польща не погодиться захищати німецьку меншину і не відмовиться від можливих претензій на воєнні репарації. Ситуація виглядала обурливою, оскільки під час війни Польща зазнала неймовірних збитків, а ФРН виключила її із мирного врегулювання. На це не пристали і союзники Західної Німеччини. Навесні 1990 р. прем'єр-міністр Мазовецький чітко дав зрозуміти, що він не хотів би, щоб радянські війська залишили Польщу до того часу, поки не буде остаточно врегульовано питання польського кордону з Німеччиною. Польща навіть пропонувала, щоб радянська армія залишилась на східних територіях майбутньої об'єднаної Німеччини. Певний час такою ж була і радянська позиція, але Горбачов швидко дозволив переконати себе в протилежному. В будь-якому разі інтереси Польщі та Радянського Союзу мали небагато спільного. Ще в лютому 1990 р. польський міністр закордонних справ Кшиштоф Скубішевський відверто заявив німцям, що Польща проти того, щоб об'єднана Німеччина була нейтральною державою, що було рівнозначним згоді щодо членства об'єднаної Німеччини в НАТО. Радянський Союз, у свою чергу, виступав проти цього до зустрічі Коля з Горбачовим на Кавказі в липні 1990 р.
Саме тоді стало зрозумілим, що німецька марка й американська підтримка сприятимуть не лише німецькому об'єднанню, а й членству об'єднаної Німеччини в НАТО, а це пом'якшувало польську позицію. Тепер не було сенсу загравати з радянською владою, яку міністр закордонних справ ФРН Ганс-Дітріх Геншер використовував, аби тримати поляків на відстані від процесу об'єднання, а особливо для того, аби впевнитись, що американці зрозуміли важливість територіального питання. Американські «дев'ять гарантій» на відміну від «десяти пунктів» Коля передбачали збереження наявних кордонів. На думку американців, теперішній східнонімецько-польський кордон мав стати німецько-польським кордоном. 17 липня 1990 р. польський міністр закордонних справ Скубішевський узяв участь у третьому раунді переговорів у форматі «2+4». Хоча він виступав із позиції слабшого, а державний секретар Сполучених Штатів Джеймс Бейкер — сильнішого, загалом їхні погляди збігались: об'єднання Німеччини було невідворотним, воно мало розв'язати питання, що залишились після Другої світової війни, залучивши Німеччину до європейських і північноатлантичних інституцій. Перша стаття договору «2+4» підписаного в Москві у вересні 1990 р., визначала зовнішні кордони Західної і Східної Німеччини як кордони об'єднаної Німеччини. 3 жовтня 1990 р. Німеччина об'єдналась. 14 листопада 1990 р. Скубішевський і Геншер підписали договір про польсько-німецький кордон[506]. Битву за підписання договору про кордони перед об'єднанням було програно, однак війна за безумовне визнання наявних кордонів була переможною.
Вже наступного дня, 15 листопада 1990 р., радянська та польська делегації зустрілися вперше, щоб обговорити умови виведення з Польщі радянських військ. Наприкінці 1990 р. шальки терезів схилилися в інший бік: польські відносини з об'єднаною Німеччиною покращились настільки, наскільки вони погіршились із Радянським Союзом. Після правового врегулювання польських західних кордонів Німеччина могла стати «Європою»; розбіжності ж польських і радянських інтересів та ослаблення позицій Горбачова дали Радянському Союзові змогу перетворитися на «Росію»[507]. Польща почала менше боятись Бонна після того, як він став столицею більшої держави, але стала більше остерігатися Москви після того, як вона стала столицею держави меншої. Ці зміни стали очевидними для поляків одразу, тільки-но східний сусід Польщі став головним об'єктом її дипломатії.
У січні 1991 р. представників польської влади, що прилетіли до Москви обговорити умови виведення військ, зустрів палкою промовою командувач радянською групою військ у Польщі генерал Віктор Дубінін. Він заявив: «Непереможна й горда радянська армія, що колись перемогла німців, залишить Польщу тоді, коли вважатиме за потрібне, з піднятими прапорами, так, як вона сама вирішить, і якщо хтось бачить у цьому проблему, то армія знімає з себе відповідальність за безпеку населення Польщі». Польська позиція базувалась на правових засадах, тоді як ставлення генерала було зверхнім: на здивування своїх радянських співрозмовників, польські дипломати звернули увагу на те, що у Варшавській угоді 1955 р., яка оформила створення Організації Варшавського Договору, взагалі не йшлося про розміщення радянських військ на польській території. Після такого обміну думками, чи навіть світоглядами, повертаючись до Варшави, втомлені польські дипломати мали зупинитись і дозаправити літак у Вільнюсі. Наближаючись до литовської столиці, вони отримали повідомлення, що слід летіти одразу до Варшави. Причину можна було побачити з ілюмінаторів: Вільнюс палав під атаками радянського спецназу[508].
506
Ash imothy Garton. In Europe's Name. — New York: Random House, 1994. — p. 230, 353–354; Zelikow, Rice. Germany Unified. — p. 132–133, 220–221; eltcshik Horst. 329 Tage. — s. 132, 184, 296–297; Gazeta Wyborcza, 8 лютого 1990 p. — s. 7; 9 лютого 1990 p. — s. 7; 22 лютого 1990 p. — s. 1; 2 березня 1990 p. — s. 1; 15 березня 1990 p. — s. 1; Skubiszewski Krzysztof. Poland and he North Atlantic Alliance 1989–1990 // Recht — Staat — Gemeinwohl / Ipsen Jorn (Hrsg.). — Koln: Heymann, 2001; Skubiszewski. Polityka zagraniczna. — s. 29–34; Sprawozdanie stenograficzne (28), 26 квітня 1990 p. — s. 8–10.
507
Derczynski Wlodzimierz, Draczyk Robert. Stosunek Polakow do innych narodowosci. — Warszawa: CBOS, серпень 1996 p. — s. 29.
508
Про початок переговорів див.: Dudek Antoni. Pierwsze lata III Rzeczypospolitej 1989–1995. — Krakow: Geo, 1997. — s. 70; Kostrzewa-Zorbas Grzegorz. he Russian roop Withdrawal from Poland // The Diplomatic Record / Goodman Allan (ed.). — Boulder, Colo.: Westview Press, 1995. — p. 122–123. Про Вільнюс у вогні див.: Kostrzewa-Zorbas Grzegorz. Imperium kontratakuje // Kurski Jacek, Semka Piotr (autorzy wywiadow). Lewy czerwcowy. — Warszawa: Editions Spotkania, 1993. — s. 159–162.