Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
- Автор: Снайдер Тимоті
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-245-4, 978-0-300-10586-5
- Переводчик: Антон Котенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999». Краткое содержание книги:
У жовтні 1990 р. Скубішевський і український міністр закордонних справ Анатолій Зленко підписали в Києві «міждержавну» декларацію, де йшлося, зокрема, про ненапад, визнання наявних кордонів і культурні права української та польської меншин. Скубішевський і Зленко наголосили на тому, що Польща та Україна виступають «як суверенні держави» Польська делегація привезла з собою перекладачів з української мови, а не з російської — вчинок, що його було гідно оцінено. Таким чином, Польща й Україна підготувалися до встановлення офіційних відносин як міжнародно визнані суверенні держави ще до проголошення української незалежності та розпаду Радянського Союзу[526]. У серпні 1991 р., після невдалого державного перевороту в Москві, вони обмінялись постійними представниками, а Польща виступила з декларацією про намір підписати державну угоду з Україною, і це в той час, коли 1 серпня 1991 р. президент США Джордж Буш закликав Україну залишитись у складі СРСР. Після підтвердження української незалежності на референдумі в грудні 1991 р. Польща стала першою державою, що офіційно визнала його результати. Завдяки контактам «третього напрямку» Скубішевський і польський уряд розуміли, що на такий крок чекали з нетерпінням. Швидке визнання перевершило сподівання українських патріотів, стало причиною виклику радянським міністром закордонних справ Шеварднадзе польського посла у Москві й було негативно сприйняте в США. Це також створило умови для подальшого розвитку неочікувано добрих польсько-українських відносин[527].
Польська політика опосередковано підтримувала політичну ідею України, що уможливлювало досягнення Україною незалежності та розпад Радянського Союзу в мирний спосіб. Цю ідею висунули деякі західноукраїнські діячі з огляду на українську багатонаціональну історію, велику російську меншину та тривалий радянський досвід. У 1990–1991 рр. такий підхід дозволив поширити по всій Україні думку про національну незалежність як політичну концепцію, яку за потреби можна було обгрунтувати пославшись на культуру, економіку чи інтереси місцевої еліти. Однак у 1989–1990 рр., коли український рух лише оформлювався, цілковитої згоди щодо цього політичного підходу досягнуто ще не було, тому дуже багато залежало від польської підтримки українських національних діячів і підтвердження польською стороною наявних кордонів. У той час коли лідери Західної Німеччини публічно не виступали за збереження наявних кордонів із суверенною Польщею, перший польський демократичний уряд надав беззастережні гарантії ще несуверенній Україні. Польська політика щодо радянських республік була рішучішою, ніж позиція США та інших західних країн, а також великодушнішою у розв'язанні найважливішого питання — проблеми кордонів, ніж політика її власного великого західного сусіда. Якби в серпні 1989 р. «Солідарність» не здобула влади, якби у вересні 1989 р. Міхнік та інші польські діячі не відвідали Україну, антипольські настрої були б там значно сильнішими. Якби польська політика була вороже налаштована до України, деякі західноукраїнські діячі могли б відмовитись від політичного проекту націєтворення й сповідували б менш привабливий для київської еліти і російськомовної української більшості націоналізм. Якби Польща почала виступати за мирну зміну кордонів, як це робили тоді, наприклад, Угорщина та Румунія, західноукраїнські діячі мусили б спрямувати більшість своїх зусиль в інший бік. Таким чином, саме примирливий польський підхід дав «Рухові» змогу залишитися центристською силою з широкою підтримкою, що мало би принести перемогу в національних дискусіях, а відтак — посприяти розпаду СРСР. Політичний підхід «Руху» до національного питання дав змогу українцям у грудні 1991 р. висловитись на підтримку незалежності.
526
Розмова з Яцеком Чапутовичем, Варшава, 9 вересня 1997 р.; Buran Stephen. International Relations in a Regional Context: Poland and its Eastern Neighbors — Lithuania, Belarus, Ukraine // Europe-Asia Studies, 45, 3 (1993). — p. 409; Gazeta Wyborcza, 18 жовтня 1990 p. — s. 6.
527
Розмова з Єжи Козакевичем, Варшава, 4 березня 1997 р.; Skubiszewski. Polityka zagraniczna — s. 273–274; Sprawozdanie stenograficzne (14), 8 травня 1992 p. — s. 196; Weydenthal Jan de. Polish-Ukrainian Rapprochement // RFE/RL Research Report, 28 лютого 1992 p. — p. 26; Ukraincy w Polsce / Czech (oprac.). — p. 47; Kaminski, Kozakiewicz. Stosunki polsko-ukrainskie. — p. 21–22; Nasze Slowo (Warszawa), 13 грудня 1992 p. — s. 1–2.