Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Польська політика опосередковано підтримувала політичну ідею України, що уможливлювало досягнення Україною незалежності та розпад Радянського Союзу в мирний спосіб. Цю ідею висунули деякі західноукраїнські діячі з огляду на українську багатонаціональну історію, велику російську меншину та тривалий радянський досвід. У 1990–1991 рр. такий підхід дозволив поширити по всій Україні думку про національну незалежність як політичну концепцію, яку за потреби можна було обгрунтувати пославшись на культуру, економіку чи інтереси місцевої еліти. Однак у 1989–1990 рр., коли український рух лише оформлювався, цілковитої згоди щодо цього політичного підходу досягнуто ще не було, тому дуже багато залежало від польської підтримки українських національних діячів і підтвердження польською стороною наявних кордонів. У той час коли лідери Західної Німеччини публічно не виступали за збереження наявних кордонів із суверенною Польщею, перший польський демократичний уряд надав беззастережні гарантії ще несуверенній Україні. Польська політика щодо радянських республік була рішучішою, ніж позиція США та інших західних країн, а також великодушнішою у розв'язанні найважливішого питання — проблеми кордонів, ніж політика її власного великого західного сусіда. Якби в серпні 1989 р. «Солідарність» не здобула влади, якби у вересні 1989 р. Міхнік та інші польські діячі не відвідали Україну, антипольські настрої були б там значно сильнішими. Якби польська політика була вороже налаштована до України, деякі західноукраїнські діячі могли б відмовитись від політичного проекту націєтворення й сповідували б менш привабливий для київської еліти і російськомовної української більшості націоналізм. Якби Польща почала виступати за мирну зміну кордонів, як це робили тоді, наприклад, Угорщина та Румунія, західноукраїнські діячі мусили б спрямувати більшість своїх зусиль в інший бік. Таким чином, саме примирливий польський підхід дав «Рухові» змогу залишитися центристською силою з широкою підтримкою, що мало би принести перемогу в національних дискусіях, а відтак — посприяти розпаду СРСР. Політичний підхід «Руху» до національного питання дав змогу українцям у грудні 1991 р. висловитись на підтримку незалежності.