Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Одночасно з початком переговорів з Москвою щодо виведення військ Варшава шукала можливості покращити відносини з окремими республіками Радянського Союзу та їхніми антикомуністичними національними рухами. Проте якщо Бонн до останнього вважав Москву самостійно обраним партнером своєї «східної політики», то Варшава від самого початку намагалась встановити відносини зі своїми безпосередніми східними сусідами. Це було першою ознакою того, що польська зовнішня політика на Сході керується ще чимось іншим, окрім традиційного балансу сил, і що польська дипломатія втілює у життя велику стратегію, описану в попередньому розділі. Зберігаючи добрі стосунки з Горбачовим, представники польської влади взяли до уваги його слова про демократизацію відносин між республіками Радянського Союзу і зробили власні висновки про наслідки, до яких ці слова можуть призвести. Навіть намагаючись вивести зі своєї території радянські війська, Польща враховувала можливість швидкого розпаду Радянського Союзу і припускала, що зможе заздалегідь переосмислити історичні непорозуміння з росіянами, литовцями, білорусами й українцями.

Німецьке питання залишалось важливим контекстом цих подій. Польща зосередила свою увагу на східних сусідах, виходячи з власного досвіду врегулювання відносин саме з Німеччиною. Польська позиція щодо Литви, Білорусі та України до певної міри нагадувала німецьку позицію щодо Польщі: як і Німеччина, Польща після Другої світової війни втратила східні території, стала домівкою для мільйонів депортованих зі сходу та їхніх нащадків і відчувала себе зобов'язаною захищати польські східні меншини. Звісно, під час Другої світової війни Польща була не агресором, а жертвою, але литовці та українці з колишнього східного польського прикордоння бачили в поляках колишніх окупантів Вільнюса та Львова. Оскільки на початку 1990-х рр. значна частина польського населення і далі остерігалась німецького реваншизму, подібність до Німеччини можна було використати як аргумент на користь заспокійливої мирної політики щодо власних східних сусідів. Польські дипломати пояснили внутрішньодержавним критикам, що Польща не повинна вимагати від східних сусідів більше, ніж вона погодилась віддати Німеччині. Своїм відвертим зацікавленням у східній політиці Польщі німецькі реваншисти допомогли Скубішевському використати цей аргумент. Так само вчинили й німецькі дипломати, що використали позицію Польщі щодо польської меншини в Литві як основу для німецької політики щодо німецької меншини в Польщі. Принаймні одного разу німці використали документ про польську позицію щодо польської меншини в Литві як підставу вимагати більших прав для німців у Польщі[509].