Січеславщина (квадрологія)

Молодий матрос заліз на горішні нари, притулився лицем до відчиненого віконця і затих чи, може, заснув.

Десь так, як у пізнє снідання, поїзд рушив. Незабаром повз матросове віконце заблимали щаблі мосту над Самарою. „І цей треба б зірвати", — ворухнулася матросові в голові думка, — тільки той, на Вовчій, важливіший, бо ближчий до їхніх резервів і далі від фронту".

Поїзд ішов помалу, зупинявся на кожній станції і стояв подовгу. Іноді матрос бачив у своє віконце, як у напрямі на Січеслав ішли поїзди з гарматами на платформах, з пиками матросів, що виглядали не тільки з дверей „теплушок", а й обліпили плятформи та буфери. Тоді очі його дивно звужувались, запалювались злими іскрами. Та потім він знов заплющував очі і дрімав далі.

На станції Синельникове поїзд стояв найдовше: вузлова станція. Навколо поїзда і по вагонах нишпорили шкіряні куртки „чекістів", заглядали під нари, придивлялись до кожного обличчя. Молодий матрос у цей час міцно спав з засунутою правою рукою в кишені. Надвечір поїзд нарешті до-цуганився до Павлограду.

Молодий матрос .раптом прокинувся.

— Таваріщі, какая станція?

Почувши, що Павлоград, матрос захапався і, постогнуючи, зсунувся з нар, а потім і з вагона виліз.

— Куда, таваріщ? — зупинила його шкіряна куртка.

— Здєсь маї радітєлі... хачу павідацца... .- — Ну, валяй...

На пероні й у вокзалі сила людей: баби, дядьки, діти й озброєні до зубів червоногвардійці та матросня. Пробився крізь цю смердючу гущу і вийшов з вокзалу. Коли йшов через вигін, що відокремлював станцію від міста, густий туман і сутіні вже застеляли шлях. Лунко-тривожною музикою рипів під ногами сніг, і від тієї тривоги матросові хотілося не йти, а бігти. Але він стримув себе і йшов помалу, щоб було враження, що ранений, і тільки інколи оглядався назад, на .слабкі світляні — крізь туман — плями вокзалу. Помалу йшов, але упевнено, бо... знав, де живуть „радітєлі". Через деякий час у присмерку забовваніли перші будівлі крайміста. і матрос повернув в одну з бічних вуличок, теж темну, аж важко було .розрізняти окремі домики. Вуличка була цілком безлюдна, домики стояли мовчазні, позатулявшись віконницями, позамикавшись прогоничами. Тільки крізь щілини віконниць подекуди жовтіли ниточки середово,го світла, боязкі, притаєні.

Але той домик, що його затуманену сильветку матрос ще здалека намацав поглядом:, світився цілим вікном, без віконниць бувши. Низькі штахети й хвірточка відокремлювали домик від вулиці.

Матрос перекинув через хвірточку руку і відщепнув защіпку зсередини, штовхнув коліном хвірточку. Увійшовши, знов защепнув тую хвіртку. І знові підозріливо оглянувся на вулицю, наче хотів перевірити, чи за ним хто не слідкує. Потім став у смужці світла, що падало з вікна, проціджене крізь марлеву завісочку. Довготелесий, став ще навшпиньки і зазирнув поверх фіранки всередину. У кімнаті сиділа схилена над книжкою кучерявоголова дівчина. Посміхнувся сам до себе і злегка постукав пальцем у шибку. Над фіранкою показалась голова дівчини з піднесеним гасником у руці.