Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
— Відьмо, оханись!
Крикнув — і прокинувся. Поворухнувсь, а кожух із
нього впав додолу.
— Довгенько ти спав, — обізвавсь до нього Марко, зауваживши цей рух. — Я пробував тебе будити на вечерю, тороав за плечі, тягав за ноги, — та ти був., як неживий...
Василь ніяк не відгукнувсь на ці Маркові слова: сон знов наліг йому на очі. Він, здавалось, був скований тим сном, обклеєний ним, обшитий, і не міг ніяк того ватяного обшиття з себе здерти, не міг розірвати клею, що зліплював очі. Проте по якомусь часі таки зробив свідоме зусилля і прокинувся остаточно.
У хаті, на полиці, приробленій до оохи, що підпирала сволок, блимав язичок каганця і не так, може, освітлював!, як тільки трохи ворушив темряву. Чадив. У малих чотирикутниках вікон чорніла ніч. Марко, підклавши під голову руки, лежав на лаві, головою діо ікон, ногами до дверей. йому, либонь, не хотілось спати, тим і не гасив каганця.
Василь підвівся й сів, спустивши ноги з полу.
— Кажеш, на вечерю будив? — обізвався тепер1 перший до Марка, згадавши його слова. — Я їсти не хочу: „бра-тішки" нагодували...
— Які „братішки"?
— Матроси... Як їхав з ними з Павлограду...
Але потім раптом згадав про те, що було тепер для нього найголовніше, — арешт дядька Йвана і загрозу для
нього самого. Сказав:
— Але про це потім... А тепер у мене важливіша тема
для розмови з тобою.
Вони були вдвох у хатині, бо Маркові батьки спали в великій хаті, — тож ніхто їх не міг підслухати. Тільки що Марко був біля вікна...
— Це дуже важлива справа, — повів далі свою мову Василь, намагаючись говорити потиху. — Але ти, може б, підійшов сюди ближче, бо ти коло вікна...
Марко встав з лави, прийшов і сів на край полу біля Василя, зацікавившись його „темою". Заінтригувала його й притишена Василева мова: щось, мабуть, і справді важливе, коли навіть тут, у його хаті, боїться голосно говорити.
— От ти, Марку, свідомий українець, — так почав Василь. — Ти такий патріот, що нічого не пожалієш для України і її влади, ба й життям важиш ради неї. Але чи припускаєш ти, чи думав коли, що й ця влада, може, не ідеальна, що й вона може робити помилки?
— Які помилки? — бовкнув собі під ніс Марко, насторожившись. — Може, якісь дрібниці?...
— Справжні помилки. Такі навіть, як роблять махнівці чи більшовики, що свідомо шкодять Україні.
— Не Доберу, до чого ти це...
— Зараз зрозумієш. Але для ясности я спершу скажу тобі, де я оце дві доби пропадав. Мені доручено було зірвати міст через річку Вовчу, біля Павлограду... І я це —• прямо тобі скажу — з честю виконав...
Марко схвально ухопив і потиснув вище ліктя Василеву руку, а сам навіть на ноги став, з любов'ю й захватом дивлячись на друга.
— Зірвав? І перетяв Тим бандитам шлях? О, ти, справді, герой... Якби таких більше було, тоді б Україна не згинула.. А я думав, що тебе послано на розвідку тільки... Як же це ти зробив? Розкажи!
— Ну, зробив... А про подробиці оповім, може, іншим разом... Тепер же мені не до того...
— Ще спати хочеш?
— Та ні, — посміхнувся Василь, — я вже виспався... А тільки дійсність така, що я ще й досі не певен, чи я не сплю...
— Ну, тоді хоч швидше кажи, що таке! хвилювався Марко.
— Скажу... От уяви собі Таке... якщо можеш таке уявити... Коли я вранці сьогодні повернувся сюди... після отого подвигу, я довідався, що мені загрожує страшна кара від... своїх, від овоєї „української" влади, від тієї влади, ради якої я той подвиг і вчинив... Мені загрожує розстріл... А, головне, за злочин, що його я ніколи не робив...