Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
140] Ну, а походження, рід? Чи моя це заслуга, до чого
141] Жодних зусиль не доклав? Та якщо тут Еант похвалявся
142] Родом високим своїм, то й у мене з Юпітером—батьком
143] Певна спорідненість є: на такому ж я східці від нього.
144] Я — від Лаерта родивсь; Лаерт— від Аркесія; цей же
145] Сином Юпітера був. І ніхто з них не йшов на вигнання.
146] Славний мій рід і по матері: бог красномовний, Кілленій,—
147] Ще одна гордість його. Від богів мої батько і мати.
148] Та не тому, що й по матері я видатніший од нього,
149] Та й не тому, що мій батько не винен у братовій крові,
150] Зброї цієї прошу. Хай заслуги вирішують справу.
151] Те, що братами були Теламон і Пелей, не вважайте
152] За перевагу його. Коли йде про таку нагороду,
153] Міру хоробрості слід, а не знатності міру цінити!
154] Втім, коли взяти родинні зв язки і спадковість найближчу,—
155] Є ж його батько Пелей, є ще й Пірр, його син. Для Еанта ж —
156] Місця нема. Хай у Фтію цю зброю везуть або в Скірос!
157] Єсть іще Тевкр; хоч так само двоюрідний брат він Ахіллу,
158] Зброї не просить, однак. Та хіба, попросивши, б домігся?
159] Тож, коли тільки про наші діла суперечка ведеться,
160] Стільки всього я зробив, що про те й оповісти тут годі
161] Так, нашвидку. Тому спробую викласти все по порядку.
162] Мати, Не рея дочка, щоб од сина біду відвернути,
163] Поміж дівчат помістила його й з усіма підманула
164] Також, Еанте, й тебе,— юнака одягнувши, мов діву.
165] Хто ж, як не я, до дівочих речей, щоб його спонукати,
166] Зброю підклав? Та герой і тоді не відкинув накидки,
167] Хоч у руках уже меч мав і щит, поки знов я не втрутивсь:
168] «Сину богині,— кажу йому,— тільки від тебе залежить,
169] Впасти Пергаму, чи ні! Ти вагаєшся Трою здобути?»
170] З тим на хоробрі діла скерував я хороброго мужа.
171] Вчинки його — це й мої: коли Телеф зі мною боровся,
172] Списом я зранив його; а піддався — я вигоїв рану.
173] Фіви здобуті — заслуга й моя. Я ж і Лесбос, повірте,
174] Й Тенед, і Кіллу, й Хрісею здобув — Аполлона оселі, [224]
175] Й Скірос узяв. Од удару й моєї правиці, вважайте,
176] Стіни Лірнеські стряслись і зрівнялись, упавши, з землею.
177] Я, поминувши все інше, подав вам того, хто мав силу
178] Гектора перемогти — значить, Гектор поліг і від мене!
179] Зброєю, отже, тією, що нею я викрив Ахілла,
180] Зброї прошу: дав живому, від мертвого — знов забираю.
181] Тільки—но біль одного перейняв усіх інших данайців,
182] І поспливалося тисяча суден в Авліду Евбейську,
183] Наче завмерли вітри, а якщо й повівали часами,
184] То супротивні. Велить Агамемнону Доля сувора
185] В жертву невинну дочку принести безсердечній Діані.
186] Він — проти жертви цієї, однак; на богів розгнівився:
187] Владар отецьким пойнявся чуттям, та м якими словами
188] Батьківське серце'зумів я схилити на користь суспільну.
189] Мушу зізнатись,— Атрід хай пробачить мені це зізнання,—
190] Справу я вів нелегку, бо й суддя був небезсторонній.
191] Все ж і суспільне добро, і братова кривда, й найвища
192] Влада схилили його прямувати до слави по крові.
193] Послано й до Клітемнестри мене, де не доказів сила —
194] Хитрість потрібна була. Та послали б до неї Еанта —
195] Ще й до сьогодні б вітри ходові парусів не напнули!
196] Послано й до Іліона мене — відчайдуха—промовця.
197] Гордо ввійшов і побачив я Раду високої Трої.
198] Повно було там мужів. Але, сміло їм дивлячись в очі,
199] Справу я вів, яку Греція спільно мені доручила.
200] Виклав Паріса вину; домагаюсь Єлени й добичі.
201] Згодні були з цим Пріам і Пріамовий родич — Антенор:
202] Сам же Паріс і брати, що в тій кражі йому пособляли,
203] Мало що волі рукам не дали,— чи ж не ти, Менелаю,
204] Свідок цього,— я з тобою був перший тоді в небезпеці.
205] Надто довго б я мусив розказувать, скільки добра вам
206] Рада моя та рука принесли у війні довголітній.
207] Довгий час після перших боїв не хотів покидати
208] Ворог укріплень міських; дочекатись відкритої битви
209] Годі було; вже й десятий під Троєю рік нас застукав…
210] Що ж у той час робив ти, хто лише напролом іти вміє?
211] Користь яку подавав? А якщо запитаєш про мене,—
212] Ворога в сіті беру, оборонні рови укріпляю,
213] Тішу всіляко своїх, щоб війну осоружну, тривалу
214] Легше терпіти могли. Як озброїтись можна, повчаю,
215] Як — добувати харчі. Де сутужно,— мене посилають.
216] Ось, одурманений сном, посилаючись на Громовержця,
217] Владар велить нам кінчати війну, хоч її й розпочато.
218] Легко йому й відстояти наказ: повелів же Юпітер!
219] От хай перечить Еант! Нехай кличе до знищення Трої!
220] Хай повоює, мастак воювать! Та чому ж не зупинить
221] Відступу? Зброї чому не бере та юрби не скерує? [225]
222] Ба! На це здатний лиш той, чиє слово — завжди вагоме!
223] Втім, він і сам відступив! Я бачив, як ти, показавши
224] Спину — й мені стало соромно! — став напинати вітрила!
225] «Гей, зупиніться! — я втрутився.— Чи одуріли ви, друзі?
226] Трою, вже майже здобуту, надумали з рук упустити?
227] З чим — на десятий рік! — ви повернетесь, як не з ганьбою?»
228] Цими й іншими ще, красномовний од гніву, словами
229] Я втікачів зупинив, одвернув, очманілих, від суден.
230] І закликає Атрід переляканих друзів на збори.
231] Син Теламона й тоді, щоби зайвих клопотів не мати,
232] Пари з вуст не пустив. Ганьбувати володарів зваживсь
233] Тільки Терсіт, але я покарав недолугого старця!
234] Виступив я і лякливих на ворога знов піднімаю,
235] Словом своїм повертаю в серця занепалу хоробрість.
236] Тож усе те, чим Еант похвалявсь,— його мужність уявна,—
237] Також заслуга моя: втікача зупинив я, отямив.
Перейти на страницу: