Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
63] Хай красномовнішим буде, ніж Нестор,— мене ж не зуміє
64] Переконать, що цього ж таки Нестора кинути в скруті —
65] Злочином жодним не є, хоча старець благав допомоги:
66] Зранений кінь був під ним, та й самого роки похилили —
67] Друг же руки не .подав. Цього злочину я не придумав! —
68] Хай буде свідком Тідід: він по імені кликав Улісса,
69] Врешті, схопивши, соромив за втечу тремтливого друга.
70] Смертних учинки боги справедливим оцінюють зором!
71] Ось допомоги жде той, що її не подав; хто покинув —
72] Буде покинутий сам: цей закон він для себе ж накреслив.
73] Чую: «Рятуйте!» — кричить. Я підбіг. Ледь живий уже, бачу,
74] Зблідлий од страху, тремтить — неминучої смерті чекає.
75] Щит свій важкий простягнувши над ним, що лежав у пилюці,
76] Душу нікчемну зберіг — не велика це честь! — боягузу.
77] Хоче продовжити спір? Повернімось туди, щоби знову
78] Битва була, й твоя рана, і страх, твій супутник постійний;
79] Словом,— ховайся за щит і за мужність — щита домагайся!
80] От врятував я його від загину, і що б ви гадали? — [222]
81] Щойно від рани конав, а за хвилю — чкурнув, наче олень.
82] Гектор наспів — і з собою богів залучає до битви.
83] Не одного лиш тебе налякав його натиск, Уліссе,—
84] Навіть хоробрий здригнувсь,— таким жахом од нього війнуло!
85] Я ж, поки кров'ю впивавсь він, тягар величезний піднявши.
86] Здалеку в нього метнув—і горілиць герой повалився.
87] Я проти нього'пішов, коли виклик він кинув ахейцям:
88] Кожен—бо в думці благав, щоб на мене впав тоді жереб —
89] І помогли молитви. А якщо вас цікавить сьогодні
90] Хід поєдинку того, то супернику я не піддався.
91] Ось і мечем, і вогнем, заручившись самим Громовержцем,
92] Ворог сягає вже до кораблів: де ж Улісс красномовний?
93] Цими грудьми я зберіг вам повернення: тисячу суден
94] Я захистив. Нині зброї прошу за врятовані судна!
95] Втім, коли правду казать, то не стільки мені, як тій зброї
96] Робиться честь: чи була б вона славна без слави моєї?
97] Зброї більше потрібен Еант, ніж Еантові — зброя.
98] З цим ітакієць хай Реса зрівняє, нікчему Долона,
99] Сина Пріама, Гелена і те, як він викрав Палладу.
100] Сам же — ніщо він при світлому дні без руки Діомеда.
101] Тож, коли зброю давати йому за такі от заслуги,—
102] Краще її розділіть: Діомедові — більшу частину!
103] Для ітакійця яка з неї користь? Він завжди голіруч
104] Ворога брав і бере, та не в чеснім бою, а зненацька.
105] Цей променистий шолом, що виблискує золотосяйно,
106] Тільки завадить Уліссу: принишклого в засідці зрадить.
107] Зрештою, надто обтяжливим для голови дуліхійця
108] Був би Ахіллів шолом. Пеліонського спису важкого
109] Невойовнича рука не могла б, очевидно й підняти.
110] Щит, що на ньому вкарбовано образ широкого світу,
111] Чи для слабкої, що вміє хіба шахрувати, лівиці?
112] Що ж ти, негіднику, мітиш на дар, непідхожий для тебе?
113] Втім, якби дар цей тобі й оддали помилково ахейці,—
114] Ворог тебе б не злякавсь, але мав би що з тебе знімати!
115] Втеча — хоча саме в ній собі рівних не знаєш ти досі —
116] Не врятувала б тебе: не годиться для втечі ця зброя!
117] Зваж і на те, що твій щит, який в ділі був так уже рідко,
118] Досі ще зовсім новий, непошкоджений, а на моєму —
119] Тисяча ран од списів: йому свіжий потрібен господар.
120] Ну, але годі! Слова — це слова. Повернімось до діла:
121] Між супротивників киньте хороброго воїна зброю:
122] Потім зійтися веліть. Переможцю її й подаруйте!»
123] Син Теламона замовк, і з останнім промовленим словом
124] Загомоніла юрба. Та герой, син Лаерта, підвівся.
125] Мить якусь мовчки стояв він, похнюпившись. Потім окинув
126] Зором вождів і, вдихнувши повітря, почав довгождану
127] Мову,— слова попливли, й на цей раз не позбавлені зваби. [223]
128] «Жаль, що не вчуті мої молитви, як і ваші, пеласги,—
129] Хто б сумнівався тепер, кому слід перевагу віддати:
130] Мав би ти зброю свою, ми — тебе нині мали б, Ахілле!
131] Кривдниця Доля, однак, відняла його — в вас, як і в мене
132] (Тут він рукою змахнув, наче зір йому раптом заслали
133] Сльози), то хто б повноправнішим був спадкоємцем Ахілла,
134] Хто, скажіть, як не той, що схилив для данайців Ахілла?
135] Тільки б Еантові впертість безглузда не стала в пригоді;
136] Тільки б мені — винахідливий розум мій не перешкодив,
137] Що прислуживсь вам. А мовлення дар (якщо ним володію),
138] Той, що сьогодні — мене, а, трапляється, й вас виручає,—
139] Хай не пробуджує заздрості: кожен свого хай пильнує!
Перейти на страницу: