Метаморфози

579] А моревладний Нептун, чий тризубець усмирює хвилі, 580] Вражений тим, що, змінивши свій вид, Фаетоновим птахом 581] Син його став, запалавши злобливим вогнем до Ахілла, 582] Грізного войовника, понад міру завзявся на нього. 583] Вже коло двох п ятиліть вирувала війна, коли так ось 584] Він до Смінтейця звернувсь, до буйноволосого бога: 585] «О наймиліший мені з—між синів мого владного брата, 586] Ти, з ким я марно колись обгороджував стінами Трою! 587] Чи не зітхнеться тобі, коли глянеш на вежі, готові 588] Впасти ось—ось? Чи не жаль тобі тих, що лягли тисячами, 589] Стійко боронячи їх? Чи тебе не тривожить принаймні 590] Гектора тінь, кого коні тягли вколо стін Іліона? 591] Втім, ще й донині живе собі той, хто є втіленням люті, 592] Нашої праці нищитель — Ахілл, що впивається кров ю! 593] Хай лиш потрапить до рук — незабарно відчує велику 594] Силу тризубця мого! Та коли мені стрітись не дано 595] З ворогом,— ти крадькома вкороти йому віку стрілою!» [219] 596] Той головою схитнув. Потураючи дядьковій волі, 597] А водночас і своїй, оповившись у хмару, в троянський 598] Табір Делієць прибув. Серед січі кривавої, бачить, 599] Лук напинає Паріс, час од часу в незнатних ахейців 600] Стріли пускаючи. Бог, об явившись: «Чи варто,— питає,— 601] Зброю ось так марнувать? Коли й справді своїм спочуваєш,— 602] То за братів оді мсти, свої стріли скеруй на Ахілла!» 603] Мовив і сам, на Пеліда вказавши, що юрми1 троянців 604] Так і косив, повернув проти нього Парісову зброю 605] І власноручно стрілу спрямував непомильну, смертельну. 606] Що після Гектора смерті могло звеселити Пріама,— 607] Сталося! Ти, хто стількох переміг, переможений нині 608] Викрадачем боягузливим грецької жінки, Ахілле! 609] Знав би ти, що не боєць, а бабій тобі смерть заподіє,— 610] Від термодонтської, певно, волів би загинуть сокири!