Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Перший систематизований розбір історії КП(б)У опублікував у 1923 році Мойсей Равич-Черкаський, постійний дописувач «Летописи революции». До революції він був агітатором і кимось на кшталт теоретика в єврейському Бунді в Черкаському регіоні під іменем Мойсей Рабінович[828]. Він приєднався до більшовиків у 1917-му й публікував статті на низку тем двадцятих, проте більше відомий завдяки своїм історичним працям. Його «История коммунистической партии (б-ов) Украины» кілька років поспіль була офіційно затвердженим підручником із предмету.
Равича-Черкаського пізніше звинуватили у висуненні теорії, що нібито КП(б)У має «два корені», тобто постала з небільшовицьких українських витоків не меншою мірою, ніж із російських марксистів. Його ідея полягала в тому, що КП(б)У була об’єднанням різних течій і що українська течія народжувалася в процесі звільнення українських революціонерів із «шовіністичного полону», відокремлення їх від основної течії українського руху та формування власних груп у дусі міжнародного соціалізму. Цей процес, згідно з його баченням, почався з виходом «спілчан» із РУП безпосередньо перед революцією 1905-го й продовжився виходом боротьбистів та укапістів із УПСР та УСДРП[829]. Тим часом російська течія революційного руху в Україні пройшла дещо схожий процес «блукання в пустелі» — приблизно до 1912 року історія РСДРП в Україні більшою мірою була історією свого «опортуністичного» меншовицького крила[830]. Ці дві течії злилися в більшовистсько-боротьбистське об’єднання в 1920-му. За його словами:
Справді, злиття боротьбистів із Комуністичною Партією це завершення шляху, яким ішли впродовж 20 років розрізнено дві революційні стихії в Україні. Від Р.У.П. до К.П.У. і від перших гуртків Р.С.-Д.Р.П. до К.П.У[831].
Показуючи історію КП(б)У як процес, у якому місцеві течії об’єдналися з більшовиками, Равич-Черкаський не тільки надав цим небільшовицьким групам історичної революційної легітимності, він також по суті позиціонував КП(б)У як окрему партію зі своєю унікальною історичною традицією та місією. Його виклад партійної історії був покликаний наголосити на українській спадщині й місії, показати, що радянська Україна та КП(б)У були не «маскарадом, фікцією або грою в самостійність»[832]. Праця Равича-Черкаського крім того, що була партійною історією, виправдовувала українізацію з історичної точки зору.
Перше справжнє втручання в історіографію відбулося тоді, коли після справи Шумського акцент, що його робив Равич-Черкаський на самобутній передісторії партії, став політично неприйнятним. У 1927-му його теорію «двокорінного походження» було засуджено як основу національного ухилу Шумського та Хвильового, і жорстко розкритиковано як «теорію міщанського походження КП(б)У». Його ідеї проголошено такими, що суперечать ідеї пролетарської гегемонії, представленої більшовиками, а отже — викривлюють саму природу партії[833].
Мало що відомо про подальшу долю Равича-Черкаського. У 1930 році він опублікував статтю з літератури, і редакторською приміткою його було ідентифіковано як незначного посадовця в культурній галузі[834]. У 1932-му його виключили з партії та проголосили контрреволюціонером[835].
Історію Равича-Черкаського замінив у 1928 році «Нарис історії Комуністичної партії (більшовиків) України» М. М. Попова. Останній приєднався до більшовиків у 1919-му й зрештою дійшов до таких високих посад, як секретар ЦК КП(б)У й кандидат у члени Політбюро ЦК КП(б)У[836]. Його історія російської Комуністичної партії пройшла через 16 перевидань перед тим, як її замінив «Короткий курс» Сталіна, а Попова було «дискредитовано й незаконно репресовано, він загинув»[837].
Історія компартії України Попова розпочиналася з нападок на роботу попередника не тільки через «помилки та неточності в його історії, а також через загальних дух, у якому її було написано». Попов стверджував, що КП(б)У є й завжди була частиною більшовизму, і що її єдині законні родоначальники ті самі, що й родоначальники російських більшовиків. На його думку, «теорію двокорінного походження» спростовував факт, що РУП та УСДРП виплекали низку антикомуністів, тоді як більшовизм породив таких українських лідерів, як Скрипник і Петровський. Чи можуть партії, що готують антикомуністів, вести до КП(б)У?
828
Юдицкий, А. «Бунд» в Черкасском районе в 1904-5 гг. Летопись революции. № 5. 1923. С. 138, 140, 142.
829
Равич-Черкасский, Моисей. История коммунистической партии (б-ов) Украины. X. : Государственное издательство Украины, 1923. С. 40.
830
Там само. С. 11.
831
Там само. С. 165. (Автор помилково вказав с. 37, у нашому виданні цей хибодрук виправлено. — у дужках прим. наук. ред.)
832
Там само. С. 5–6.
833
Фрід, Д. До питання про коріння КПУ. Більшовик України. 1927. № 10. С. 39–50; № 14. С. 27–38.
834
Равич-Черкаський, М. Українська художня література руською мовою. Критика. 1930. № 3. С. 27–36.
835
Енциклопедія Українознавства. Під ред. В. Кубійовича. Т. 7: словникова частина. Париж — Нью-Йорк: «Молоде Життя». 1973. С. 2431. (У посиланні в тексті Автора була помилка, яку в нашому виданні виправлено. Згадані відомості про Равича Черкаського вміщено в 7 т. «Енциклопедії українознавства» на с. 2431. У цьому багатотомному виданні загальна нумерація сторінок. — у дужках прим. наук. ред.)
836
Кандидатом у члени політбюро ЦК КП(б)У Микола Попов був із лютого 1933 до травня 1936, а з травня 1936 до липня 1937 — членом політбюро ЦК КП(б)У. Заарештований у 1937, страчений у 1938 р. — Прим. наук. ред.
837
Советская историческая знциклопедия. В 16 т. Т. 11. Пергам — Ренувен / Гл. ред. Е. М. Жуков. М.: Советская энциклопедия, 1968. Колонки 410–411.