Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Її дочка народилася вже після війни у Бразилії. Вона була більш різкою у своїх висновках, ніж її мати. Вона сказала: «Мені подобається у Кракові, але я ніколи не забуду, що наробили німці. Я навіть не хочу з німцями розмовляти».
Ми з Нікласом перезирнулися.
Літня пані подивилася на Нікласа і спитала: «А ви, мабуть, єврей з Ізраїля!?»
Ніклас відповів відразу: «Зовсім навпаки. Я німець; я син Ганса Франка, генерал-губернатора Польщі».
Ненадовго всі замовкли.
Тоді Ніклас встав і вибіг з ресторану на вулицю.
Пізніше я його знайшов.
— Вони мають право бути такими різкими, — сказав він. — Мені соромно за зло, яке причинили їм німці — цій жінці, її родині.
Я почав його заспокоювати.
1944 рік був для батька Нікласа непростим роком. Було кілька замахів на його життя, один з яких хотіли вчинити, коли він їхав потягом з Кракова до Лемберга. Влітку союзники звільнили Париж; німці відступали на заході і на сході, концентруючи сили у центрі.
Новини зі сходу про швидкість просування Червоної армії були особливо тривожними. Однак Франк все ще знаходив час перейматися євреями, яких залишилося на його території не більше ніж сотня тисяч. «Їх ми повинні розглядати, — казав він на зустрічі членів нацистської партії у Кракові, — як рід, який треба ліквідувати».{467}
Через два дні після цієї промови, виголошеної на початку весни, більшовики увійшли на територію Генерал-губернаторства, швидко наближаючись до Кракова і Вавеля.
У травні Франк святкував свій сорок четвертий день народження. Вірні колеги зробили йому подарунок — п’ятдесят фотографій в оксамитовій коробці, там була і світлина «Пані з горностаєм».
11 липня на голову німецької поліції у Кракові було вчинено зухвалий замах учасниками польського руху опору. Франк відповів на це стратою польських в’язнів.{468} 27 липня до Лемберга увійшли більшовики.{469} Вехтер зник у напрямку Югославії, а племінниця Лаутерпахта Інка Гелбард знову могла вільно пересуватися вулицями. Жолкєв теж було звільнено, і Клара Крамер змогла вилізти зі своєї схованки під підлогою, де провела майже два роки. 1 серпня у Варшаві почалося повстання.{470} Не маючи наміру відступати, Франк наказав вжити нових заходів, жорсткіших за усі попередні.
У вересні Франк перейнявся долею концтаборів, які були розташовані на підконтрольній йому території. В його щоденнику занотовано розмову з Йозефом Бюлером щодо табору Майданек{471}, це була перша згадка про табори смерті. Після звільнення табору на два місяці раніше, більшовики зняли документальний фільм про жахливу картину, яку вони там застали, висвітливши у стрічці жахливе становище тих півтори тисячі в'язнів, що вціліли.
У міру того, як більшовики просувалися в бік Кракова, Франк вирішив: коли тікатиме з міста, він візьме з собою портрет Чечилії Галлерані. На початку 1945 року, коли більшовики наблизилися зі сходу настільки, що можна було чути постріли, Франк наказав підлеглим підготувати «Пані з горностаєм» і взяв її з собою в дорогу до Баварії.
В останні тижні Франк вирішив довести до кінця незавершені справи. Він дописав два своїх есеї, один під назвою «Про справедливість», інший — «Диригент оркестру». Він навіть встиг востаннє піти до Краківської опери на «Орфея і Еврідіку». Також дивився фільми{472}, серед яких «Сім років невдач» з Гансом Мозером, видатним австрійським актором, який колись виконав головну роль у кіноверсії «Міста без євреїв». Перспективи були тоді такими яскравими, хоч Франк і не звертав уваги на те, що Мозер відмовився розлучитися з своєю дружиною-єврейкою Бланкою Гіршлер.
17 січня 1945 року було обрано як день від’їзду. Небо над Краковом було синє-синє, не видно було ані хмаринки, місто купалося у променях сонця. Франк покинув Вавельський замок о 13:25 у чорному мерседесі (номерний знак EAST 23), за кермом сидів його вірний водій гер Шампер. У конвої, який вирушив до Баварії, також їхали його найближчі соратники і щонайменше тридцять вісім томів його щоденників. «Пані з горностаєм» теж була з ними. Це був своєрідний превентивний захід, щоб, як Франк заявить пізніше, «її не змогли вкрасти за моєї відсутності».
Конвой попрямував на північний захід до Ополе, а звідти — до замку Зейхау (Сіхув), де Франк відсидівся кілька днів у свого старого знайомого графа фон Ріхтгофена. Значну частину награбованих у Кракові творів мистецтва вже було перевезено сюди. Бріґіт і більшість дітей, серед яких був і Ніклас, повернулися до Шоберхофа. Через чотири дні після від’їзду з Вавеля Франк разом з двома своїми стенографами Мором і фон Фенске, які чемно заповнювали його щоденники з жовтня 1939 року, знищили більшість офіційних документів, привезених з Вавеля. Втім, щоденники Франка не чіпали, зберігши докази його звершень.