Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Раціональніші течії осьового мислення заохочували право, математику, природничі науки, історію, логіку та риторику, що допомагали людині інтелектуально опановувати свій світ. Проте реальний рушій, що стоїть за рисунком 5.1, той самий, що був від кінця льодовикового періоду. Ледащі, жадібні, лякливі люди знаходили дедалі легші, прибутковіші та безпечніші способи робити речі. У перебігу вони будували сильніші держави, торгували на більші відстані, селилися в більших містах. У картині, що її ми багато разів побачимо в наступних п'яти розділах, з піднесенням суспільного розвитку нова доба діставала культуру, якої потребувала. Осьова думка була лише одним з явищ, що постали, коли люди творили сильнопорядкові держави та позбавляли світ магії.
Крайові імперії
кщо потрібні додаткові докази того, що осьове мислення було радше наслідком, ніж причиною переструктуровування держав, треба лише подивитися на Цинь, люту державу на західнім краю східного осередку (рис. 5.6). "Цинь має такі самі звичаї, як [варвари] жуни та ді, — пише анонімний автор Стратагем міждержавних війн, чогось на кшталт підручника з дипломатичного крутійства. — Вона має серце тигра чи вовка; ненажерлива, ласа до зиску та не варта довіри; вона нічого не знає про ритуал, обов'язок чи доброчесне поводження"[149]. Проте, попри свою антитезовість до всього дорогого конфуційському джентльменові, Цинь в третьому сторіччі до н. е. вибухнула з краю східного осередку й завоювала його весь.
Щось дуже подібне відбулося на іншому кінці Євразії, де римляни — а їх теж постійно порівнювали з вовками — прийшли з краю західного осередку, перекинули його й поневолили філософів, що називали їх варварами. Полібій, грецький джентльмен, що його 167 року до н. е. взяли до Рима заручником, написав сорокатомову Загальну історію, аби все це пояснити своїм землякам. "Хто, — питає він, — може бути таким вузькочолим чи ледащим, що не хоче знати, як... протягом менш ніж п'ятдесятьох трьох років [220-167 до н. е.] римляни запанували майже в усьому населеному світі[150], адже нічого подібного в історії не було?"[151]
Цинь та Рим мали багато спільного. Кожна з цих держав є показовим прикладом переваг відсталости, поєднання піонерських організаційних методів старих осередків із військовими методами, виробленими на бурхливому прикордонні. Кожна з них нищила, поневолювала та знедолювала мільйони людей, і кожна підносила суспільний розвиток вгору швидше, ніж будь-коли до того. Цинь та Рим унаочнюють також те, що можна назвати парадоксом заворушень: коли ріки крови повисихали, їхній імперіялізм поліпшив добробут людей і на Сході, і на Заході.
Секрет успіху і Цинь, і Риму простий — числа. Цинь та Рим ішли різними шляхами, але кожна з цих держав краще за будь-якого суперника збирала, озброювала, годувала та пересувала військо.
На Сході Цинь протягом сторіч була найслабшою з шістьох держав, що воювали[152]. Вона почала рухатися до сильнопорядкової організації пізно, податок на землю було введено лише 408 року до н. е. На той час безперервні війни змусили інші держави змобілізувати всіх підкорених, оподаткувати їх та використати методи легістів заради встановлення дисципліни. Володарі робили усе можливе, аби збільшити прибутки, водночас найліпші практики швидко поширювалися, бо альтернативою наслідуванню була руйнація. Близько 430 року до н. е. держава Вей, аби збільшити продуктивність землеробства, почала збирати робітників та прокладати величезні іригаційні канали. Інші держави, зокрема (зрештою) Цинь, наслідували її приклад. Щоб захистити свою цінну зрошувану землю, Чжао та Вей збудували стіни; інші зробили так само.
У четвертому сторіччі до н. е. Цинь наздогнала інших. Саме там лорд Шан у 340-ві роки зробив собі ім'я, коли радив володареві Цинь, як перетворити державу на нічний кошмар нагляду та дисципліни.
[Лорд Шан] наказав, аби людей поділили на десятки та п'ятірки й щоб вони наглядали один за одним та були взаємно відповідальними. Кожного, хто не доповів про злочинну діяльність, належало розрубати в попереку надвоє, а ті, хто доповів про це, мали отримати таку саму винагороду, як за здобуту голову ворога...[153]
149
"Цинь має...", "Вона має серце...": Stratagems of the Warring States (Zhanguo ce) chapter 24, p. 869, translated in M. Lewis 2007, p. 40.
150
Тобто йдеться про весь світ, відомий Полібієві; він гадки не мав про те, що робила Цинь.
151
"Хто може бути": Polybius 1.1.
152
Чотири найсильніші держави шостого сторіччя до н. е. (Цзинь, Ци, Чу та Цинь) перетворилися на шість, коли Цзинь після громадянської війни розпалася на три частини (Хань, Вей та Чжао). Деякі історики додають до цього переліку сьому сильну державу, Янь.
153
"[Лорд Шан] наказав...": Sima Qian, Shi ji 68, p. 2230, translated in M. Lewis 2007, p. 30.