Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
— Ти вразила моє серце. Завдала йому болю.
— Я б не жила в цьому світі, якби не доводила чоловіків до такого стану, — засміялась вона.
Лиха думка раптом зринула в моїй голові про те, що якби її дійсно не було в цьому світі, мені було б набагато спокійніше.
— Навіть якщо ти помреш, ти житимеш у моєму серці, — сказав я.
Тхарна нахилилась наді мною й сказала:
— Навіщо жити в твоєму серці, дурнику?
Потім вона знову заплакала й сказала:
— Невже недостатньо жити в твоїх очах? Треба ще й жити в твоєму серці?
— Ходімо пройдемося, — сказав я.
Я кохав її, однак володіти нею в мене часто не виходило. І в такому випадку я завжди казав: «Ходімо, походимо». У більшості випадків вона бажала лишитися на самоті. Тоді я міг відірватись від неї й піти подивитись, чим займаються управитель та його помічниця або що робить туси Лха Шопа. Чи подивитись, які ще люди приїхали сюди торгувати. Чи яких іще вивісок додалося на вулицях ринку. Туси Мерці закрив фортецю на південних кордонах і привіз усе зерно до мене сюди. Звідси воно розходилось навсібіч, а цікаві речі звідусіль стікались до мене в руки.
Однак цього разу вона сказала:
— Ходімо пройдемося.
Відтак ми вдвох спустились униз. Гарні жінки завжди так: щойно по обличчю текли сльози, але за мить — обличчя знову усміхнене.
Унизу двоє моїх прислужників уже наготували коней.
Ми сіли на них, а Соднам Г'ялцен та Аїр-молодший поїхали слідом.
— Поглянь на свої дві тіні, — сказала Тхарна. — Подивишся на них і відразу ж дізнаєшся, хто ти є.
— Вони — найщиріші люди в світі, — відказав я.
— Однак вони зовсім неподобні, — сказала Тхарна.
Бачите? Ця людина, яка вважає себе розумною, гарною й обдарованою від природи, прагне до подобства, але не до щирості. Того дня Тхарна, яка вже стала моєю дружиною, хоча й без шлюбної церемонії, також зауважила:
— Твій управитель — кульгавий, він узяв собі коханкою куховарку.
Вона ненависно спитала мене:
— Чому в тебе немає жодної належної людини поруч?
— Мені тебе достатньо, — відповів я.
Ми вже звикли так розмовляти й завжди вдавалися до цього способу, коли потрібно було говорити. Ми не надто ретельно добирали зміст розмови, однак зовсім не зважати на нього теж не могли. Коли я був із нею в ліжку, я знав, що робити, але коли ми вставали з ліжка й одягались, я не знав, як із нею поводитись. Вона була розумною. Тож право на ініціативу належало їй. Однак я бачив, що й вона не знає, як ставитися до мене. Поважати чоловіка так, як це роблять інші жінки? Так він же бовдур. Тож сприймати його як бовдура? Так він же чоловік, і до того ж він бовдур зовсім не такий, як інші бовдури. Хоча я й був бовдуром, однак я знав, що чоловік не повинен дозволяти жінці командувати собою. До того ж, коли я згадував, як вона потрапила мені до рук і що спала зі мною без жодної належної церемонії, я й не хотів гнути перед нею спину. Саме тому щоразу, коли ми залишали ліжко і вдягались, ми починали обмінюватись шпильками — то я її штрикну, то вона мене.
Проте довго дозволяти жінці завдавати болю твоєму серцю теж не належить.
Ми під'їхали до берега річки. Вода в ній була надзвичайно прозорою, тіні відбивались від її поверхні дуже чітко. Якими ж гарними були обидва коні: один білий, інший — рудий! А люди на цих конях — які молоді й гарні!
Того дня я вперше ретельно роздивився себе в дзеркалі води. Другий панич родини Мерці був би цілком гарним парубком, якби в нього з головою не було проблем. Я мав чорне й блискуче волосся, що злегка завивалося, широке й високе чоло, рішучий і високий ніс; було б, звісно, краще, якби очі в мене були більш ясними, а не такими, як у сновиди. Але навіть і так я був задоволений своїм виглядом.
Раптом я сказав Тхарні:
— Якщо не кохаєш мене, то їдь собі, шукай чоловіка, якого покохаєш. Я не буду вимагати в твоєї матері повернути зерно.
Почувши це, Тхарна не на жарт злякалась.
Вона закусила губу й отетеріло подивилась на мою тінь у воді; вона мовчала. Я тільки сказав «ну!» своєму коню, як він одразу ж ступив з берега в воду й розбив жіночу й чоловічу тіні в воді. Ну що, Тхарно, такого тобі ще ніхто не казав? Я переїхав річку. Вона ж була без своїх підлеглих, тому сама зісковзнула з коня й отетеріло сіла на березі річки.