Коли курява спаде

Я хотів щось сказати, однак саме тримав у роті гарячий чай, а коли його ковтнув, то вже нічого не хотів говорити.

Коли ми вийшли з намету, Тхарна раптом спитала мене:

— Цей товстун справді туси Лха Шопа?

Я розреготався і безжально шмагонув коня по заду батогом. Кінь рвонув і поніс мене до невисокого пагорбка. Слід сказати, що мій кінь мав цікаву особливість — коли я шмагав його, він мчав до високого місця. Мені невідомо, щоб інші коні неодмінно так робили. А цей мчав прямо до найвищого пагорбка посеред долини й зупинявся тільки на його вершині. Тут моїм очам відкривалося відразу все — і річка, й долина, і прикордонний ринок, який я відкрив у ній. Тхарна також сиділа на гарному скакуні й слідом за мною мчала до пагорбка. Лагідний вітерець доносив її сміх — хе-хе, хе-хе-хе — так весною туркочуть у траві горлиці, які збираються відкладати яйця.

Її сміх був радісним.

А це означало, що я можу принести радість милій собі жінці.

Так вона, сміючись, мчала до мене верхи на коні. Червона китиця на кінчику руків’я її батога танцювала в повітрі. Я прокричав до неї:

— А ти справді туси Ронггонг?

— Я — ні! — вигукнула Тхарна, сміючись.

Коли вона підлетіла до мене, голосно щось вигукуючи, я одним стрибком піднявся на спину свого коня, а звідти потягнувся до неї, яка сиділа на спині іншого коня. Вона видала пронизливий крик, що пробирав людину до кісток. Коні вилетіли з-під нас обох і помчали вперед, а руки Тхарни обіймали мене. Якийсь час ми обоє літали в повітрі, а потім почали падати. Причому падіння не було таким уже й швидким, принаймні я навіть устиг перевернутись у повітрі й приземлитися першим. А потім уже моя красуня Тхарна. У падінні я помітив, що її очі й зуби блищать.

О Передвічне Небо, якою ж м'якою є трава влітку!

Щойно ми приземлились, як наші губи злились у поцілунку. Цього разу ми обоє хотіли цілуватись. Я закрив очі й відчув, що між нашими вустами ніби дмухає гарячий і світлий вогонь. Цей вогонь змусив нас палати, й ми застогнали.

Потім ми роз’єдналися на певний час і лежали на траві, дивлячись на білі хмари на небі.

Тхарна промурмотіла:

— Я спочатку не кохала тебе, але коли мчала на схил, подивилась на твій силует і закохалась.

Вона ще раз поцілувала мене.

Я лежав на пагорбку, що його овівав чистий вітерець, і дивився на небо, на якому нуртували хмари. Я почувався так, ніби впав у вир у великому морі.

Я розказав Тхарні, як сильно її кохаю.

Вона закрила мої очі жовтими і ніжними, мов шовк, пелюстками дикого маку й сказала:

— Немає людини, яка, побачивши мене, не закохалась би в мене.

— Я ж лише бовдур.

— Чи є в світі ще такі бовдури, як ти? Мені страшно. Ти — дивна людина, тож я боюсь.