Коли курява спаде

— Панич вирішив змінити особистого прислужника? — спитав він, дивлячись мені за спину.

— Можливо, хтось сам хоче стати моїм особистим прислужником, — відказав я.

Сьогодні, щойно я прибув на ринок, до мене, мов тінь, приєднався якийсь чоловік. Він пройшов за мною вулицею вже разів сім-вісім. Він хотів тільки звернути мою увагу на свою присутність, але не хотів, щоб я розгледів його обличчя. Так завжди поводяться месники, коли заявляються, це — така загальноприйнята формула. У такий спосіб він повідомляв мені, що прийшов запеклий ворог родини Мерці. Я ж сьогодні лишив обох своїх прислужників і Тхарну на протилежному березі річки, ніби навмисне очікуючи на його прихід. Раніше, коли я згадував батькових ворогів і думав про те, що вороги іншого члена родини Мерці можуть прийти й помститися мені, я дещо боявся. Проте зараз, коли ворог дійсно прийшов, мені анітрохи не було страшно.

Я спитав у туси Лха Шопи, як у нього йде торгівля, він відповів, що непогано. Я раптом обернувся, щоб побачити обличчя того чоловіка, але зміг розгледіти тільки капелюха з дуже широкими крисами. Ще я побачив, що в нього на поясі, справа й зліва, висять два мечі: той, що зліва, — довгий і з двома лезами, а той, що справа, — широкий і з одним лезом.

Туси Лха Шопа розсміявся, і його очі потонули в товстих зморшках. Він спитав:

— Хіба в панича теж є вороги?

— Хіба що ти ненавидиш мене, — тоді є, а так, гадаю, що немає, — відказав я.

— Тобто ти будеш розплачуватись за батька?

— Чи, можливо, за старшого брата — хто знає?

Туси Лха Шопа махнув своїм товстим підборіддям, і два його спритних прислужника стали поруч із ним.

— Схопити того типа? — спитав він.

— Ні, — сказав я, подумавши.

У цю мить у мене на шиї виникло приємне відчуття прохолоди. Аж ось як почуваєшся, коли ніж торкається тіла! Я підняв повід і виїхав з ринку. Я поїхав уперед і зупинився аж на березі річки. У воді я побачив, що відбувається позаду мене. Месник повільно наближався. Він був невеликим на зріст, тож я подумав, що з землі він не дотягнеться до моєї шиї. Він був уже майже поруч. Раптом я промовив:

— Я сиджу так високо, що ти не дотягнешся. Може» мені зійти?

Щойно я заговорив, як він відкотився назад і впав навзнак на землю. Однією рукою він вихопив короткий меч і почав розмахувати ним, прикриваючи його світлом своє тіло. З нього впав капелюх, тож я нарешті міг розгледіти його обличчя. Я відразу ж зрозумів, хто це.

— Підводься, я знаю твого батька, — сказав я.

Його батько — Дордже Церінг, який раніше для родини Мерці вбив старосту Дада, а потім Мерці його прибрали.

Він перекрутився в повітрі й став на ноги, однак нічого не говорив.

— Дордже Церінг мав двох синів, чи не так? — спитав я.

Він підійшов до мого коня, тримаючи в обох руках блискучі ножі. У цей момент з іншого берега річки долинув пронизливий жіночий крик. Отже, Тхарна все ще була там. Я подивився на неї — вона злякано кричала. Ворог уже стояв переді мною. Хоча цей чоловік був невисоким на зріст, ставши навпочіпки, він зміг приставити свій довгий двосічний меч мені до горла. Відчуття прохолоди, яке при цьому розлилося по моєму тілу, було дуже приємним. Я хотів як слід розгледіти обличчя вбивці. Адже якщо він збирався мене вбити, він повинен був дати мені поглянути на своє обличчя, інакше він не вважався б справжнім вбивцею. Однак він підпирав кінчиком свого меча мені горло, тож я вимушений був спрямувати погляд у небо. Можливо, він вважав, що я ніколи раніше не бачив, як виглядає небо. Я ж, дивлячись на небо, чекав, поки він заговорить. На мою думку, він повинен був заговорити першим. Однак він уперто мовчав. Проте якщо він і пари слів не скаже, він теж не зможе вважатися гарним убивцею. У цей момент те місце, до якого було приставлено кінчик меча, почало пекти, і кінчик меча ніби перетворився на тьмяний язичок полум’я. Я подумав, що вмираю. Однак він не наважився махнути рукою, щоб зняти мене на мечі з коня.