Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
— Якби не це, ти б до мене й не приїхала, чи не так? — спитав я.
Вона подумала й кивнула головою, а в кутиках її очей заблищали сльози.
Цей вигляд Тхарни викликав біль десь глибоко в моєму серці. Я вийшов на веранду і задивився на смарагдові гори вдалині. Сонце саме піднімалося по небу й гори мінилися в його промінні, то зникаючи, то з являючись під сонячним серпанком, зовсім як те горе, що раптом зринуло в моєму серці. Горе від того, що не отримав якусь річ, і горем не виглядало на тлі того, що відчуваєш, коли отримав якусь річ. Управитель чекав назовні; побачивши мій вигляд, він також глибоко зітхнув. Він підійшов, і вже за виразом його очей я здогадався, що він хоче запитати мене: вона скорилася мені чи ні.
— Не підходь до мене, я хочу вдосталь надивитися на вранішні гори, — сказав я.
Незрівнянно красива Тхарна завдала мені болю.
Я стояв нагорі й дивився на гори.
А мої підлеглі стояли внизу й дивились на мене.
Коли сонце піднялося й завіса, утворена його косим промінням, зникла, гори вдалині постали перед очами дуже чітко, тож уже ні на що було дивитись. У кімнаті було так тихо, ніби там і не сиділа красива дівчина перед купою дорогоцінностей. Оскільки я виходив з кімнати сам, то й повертатися повинен був сам.
Сонце світило в кімнату крізь вікно й потрапляло на ті коштовності, а вони в свою чергу пускали зайчиків на Тхарну, і в їхньому світлі вона виглядала ще гарніше. Я не хотів зруйнувати таку чарівну картину, тож тільки сказав:
— Накажи своїм служницям винести усі ці речі.
Коли її охоронниці увійшли, вони сказали мені:
— Ми ж тут не господарі, ми не знаємо, куди це все поставити.
Я наказав своїм людям принести їм дві скрині. Тоді постукав батогом по халяві свого чобота й сказав до Тхарни:
— Ходімо до туси Лха Шопи і врятуємо твою матір, туси Ронггонг.
Я постійно шмагав себе батогом по халяві, але жодного разу не обернувся, щоб подивитися на Тхарну, яка йшла позаду. Коли ми спустились і підійшли до худоби, Соднам Г'ялцен сказав:
— Паничу, ти так попсуєш всю лаковану шкіру на чоботях.
Управитель шмагонув Соднама Г'ялцена по губах і сказав:
— Хіба ця пара чобіт чогось варта, коли паничеві на серці важко? Піди хутчій принеси йому нову!
Наказ управителя передався із вуст до вуст і докотився до шевця. Той вибіг із своєї майстерні, шанобливо тримаючи в руках пару нових чобіт. Його обличчя світилося щирою усмішкою. Відтоді як тут відкрився ринок, у нього з'явилося багато приватної роботи. Він шив чоботи не дуже гарні на вигляд, проте міцні, а людям, які займалися торгівлею й ходили на далекі відстані, кращих і не треба.
Отже, швець, сам у драних чоботях, від яких уже відвалювалися підошви, чалапаючи, підбіг до нас.
Перед моїм конем він став на коліна, зняв з моїх ніг чоботи й надів на мене нові спочатку з одного боку, потім — з іншого.
Коли він закінчив свою роботу, я сказав до нього:
— Тільки поглянь на свої ноги! Як це: швець — і не має пари пристойних чобіт? Хочеш осоромити мене перед усіма приїжджими людьми?
Тоді цей негідник розреготався і почав витирати свої чорні й зашкарублі руки об шкіряний фартух. Виявилося, що вчора ввечері до нього приїхав чоловік, якому терміново потрібні були чоботи, тож швець віддав йому свої, в які був узутий, а сам вимушений був тепер ходити в драних чоботях того чоловіка.
Я постукав шевця по голові руків’ям свого батога й подарував йому ті чоботи з уже попсованої лакованої шкіри, які він щойно зняв з моїх ніг.
Ми верхи на конях переїхали маленьку річку й прибули прямо до намету туси Лха Шопи.
Той вийшов до нас, ще не встиг я відсунути завісу на вході до його намету. Точніше сказати, він викотився з нього, адже був схожий на кулю при своїй товщині ще й у дуже вільному одязі. Коли туси Лха Шопа побачив Тхарну, на його обличчі з явився зляканий вираз.
Я певен, що цей товстун ніколи за своє життя не бачив такої красивої жінки, навіть уві сні.
Тхарна вже давно звикла до того особливого ефекту, який справляла її поява, тож голосно розсміялася, сидячи верхи на коні. О Небо, навіщо ти, давши одній людині красиву зовнішність, додало їй ще й чарівний голос?
Туси Лха Шопа навіть трохи розгубився через цей сміх і сказав до мене, почервонівши:
— Така красива жінка або фея, або — чаклунка!
— Це — майбутня туси Ронггонг, — відповів я.
На обличчі туси Лха Шопи знову з явився зляканий вираз.
Я злегка торкнувся руків'ям батога її ніжної талії й сказав: