Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
— Спускатися таким чином неприємно, — почув я свій сміх.
Ворог нарешті заговорив:
— Тьху! Вищі люди і вмирати хочуть приємно!
Я нарешті почув його голос і запитав:
— Такий низький голос — справді схожий на голос убивці.
— Це — мій голос, — сказав він.
Цього разу його голос не був низьким. Можливо, це був його звичайний голос. То ненависть зробила його голос низьким, стиснувши його. Однак, очевидно, на мене його ненависть не діяла, тому вже після першої фрази відпустила його голос.
— Як тебе звати?
— Дордже Лодро, мій батько — Дордже Церінг, туси Мерці вбив його, як собаку, на маковому полі, а моя мати спалила себе.
— Я хочу подивитись, чи ти схожий на Дордже Церінга.
Він дозволив мені зійти з коня. Однак щойно моя нога торкнулася землі, як він знову приставив ніж до моєї шиї. Цього разу я побачив його обличчя. Він не дуже був схожий на батька і не дуже був схожий на вбивцю. Цього разу все складалося добре: один удар ножа — і більше ніхто б не турбувався за мене, нікому не було б потреби мене ненавидіти. Брат міг би більше не вдаватися до запобіжних засобів щодо мене, а Тхарна — відчувати приниження через те, що вона опинилась у руках дурня.
Однак убивця опустив ножа й сказав:
— Навіщо мені тебе вбивати? Мені потрібні твій батько і твій старший брат. Адже тоді, коли все сталося, ти, як і я, був ще малий. До того ж, якщо я вб'ю дурня, мене спіткає дурна слава.
— То що ж тобі потрібно? — спитав я.
— Повідом своїм батькові й брату, що час розплати прийшов.
— Сам іди до них і повідом, я не зможу цього зробити.
Однак я ще навіть не договорив, як він зник.
У цей момент мене почало сковувати заціпеніння. Я поглянув на небо — на ньому так само були хмари, вітер, птахи. Потім я поглянув на землю — на ній так само був ґрунт, на ґрунті — трава, на траві — квіти, і на всьому цьому — мої сліди, а ще — безліч літніх комах повзали туди-сюди, очевидно, чимось дуже заклопотані. Я подивився на воду й побачив, як вона розлітається бризками, а в тих бризках я побачив Тхарну. Я подумав, що вона перейшла річку. У цей момент вона вже вийшла з водяних бризок і постала переді мною.
— Кров! Кров, дурню! — казала вона.
Я не бачив крові. Я тільки бачив, що коли вона вийшла з річки, бризки зникли й вода заспокоїлась. Вийшовши з річки, Тхарна схопила мене за руку й піднесла до очей, говорячи:
— Подивись, дурню, — кров!
На руці дійсно було трохи крові, однак Тхарна перебільшувала — через таку незначну кількість крові не варто було здіймати такий галас.
— Чия це кров? — спитав я її.
— Твоя! — волала вона до мене.
— А чия рука? — знову спитав я її.
— Твоя! — цього разу вона волала вже просто мені в обличчя. — Тебе ж ледь не вбили!
Так, це була моя рука. І мене дійсно ледь не вбили. Але це ж не я когось ледь не вбив, чому ж тоді мої руки були забруднені кров’ю? Я опустив руку — і все одно: з широкого рукава мого халата, мов хробак, виповзла тоненька цівочка крові. Я скинув рукав і вздовж оголеного плеча знайшов джерело крові — вона текла з моєї шиї. Виявляється запеклий ворог родини Мерці Дордже Лодро, коли прибирав свій ніж, мене поранив. Я вимив шию й руку в річці, кров перестала текти.
Однак я був незадоволений з того, що коли кров потрапила в річку, річкова вода анітрохи не змінила свого кольору.
Тхарна метушилася, не знаючи, що вдіяти.
Вона обійняла мене й притиснула мою голову до своїх високих грудей, аж моєму носу довелося шукати місце серед них, щоб дихати. Притиснувши мене до грудей, вона потім мене відпустила й спитала: