Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

У 1970–1980-ті рр. найрадикальнішими секулярними польськими патріотами були представники КНП. Вони категорично ставили питання польської незалежності перед польською опозицією у 1970-ті рр. — тоді, коли більшість опозиціонерів вважали таку прямоту марною. Їхній лідер Лєшек Мочульський (нар. 1930 р.) вважав патріотизм східних сусідів Польщі гідним свого і мріяв, що незалежні Литва, Білорусь і Україна колись приєднаються до незалежної Польщі й утворять Балто-Чорноморську федерацію. Це передбачення викликало зацікавлення через посилену увагу до найближчих сусідів Польщі на сході. Мочульський називав себе федералістом, схожим на Пілсудського, але на відміну від нього говорив про Литву, Україну та Білорусь як про нації в тому самому розумінні, що й про Польщу. Замість використовувати ранньомодерну Річ Посполиту як підгрунтя для польського імперіалізму, Мочульський вбачав у ній основу для союзу модерних національних держав. Замість вірити, що польська культура може об єднати різні еліти на цьому просторі, як у це вірив Пілсудський, Мочульський із розумінням ставився до побоювань національних еліт східних сусідів Польщі. Хоча риторика Мочульського як депутата парламенту після 1989 р. була відома своєю непередбачуваністю, його підтримка дружньої політики з Україною, Білоруссю та Литвою залишалась беззаперечною[497].

У 1980-х рр. до справи практичного порозуміння зі східними польськими сусідами долучилась і значна частина католицької преси, а особливо з питань, що стосувались України[498]. Як ми побачимо далі, після 1989 р. деякі католицькі діячі повернуться до питання етнічних чисток поляків українцями й намагатимуться прив'язати польську політику щодо меншин до відповідної політики щодо меншин у сусідів (так звана «ідея взаємності»). Водночас вони становили меншість навіть серед польських правих, а їхні заяви не мали підтримки серед католицької верхівки. Папа Іван Павло II, теж поляк, дуже переймався долею польських східних сусідів. Хоча ставлення поляків до свого Понтифіка не може сприйматись як показове, саме він визначив межі позиції, прийнятної для католицизму в Польщі. Серед польських правих вже не було політичної сили, програмно ворожої до польських східних сусідів. І в цьому ми також вбачаємо величезні зміни порівняно з міжвоєнною Польщею, коли католицизм був тісно пов'язаний із ендеками.