Пастка на дурнів

Йоссар’ян знову похитав головою.

— Я був би зовсім не проти, коли б ти зробив усе мовчки, без жодних розмов. А тепер уже пізно. Боюся, що я тобі нічого не скажу, принаймні зараз. А може, я ще передумаю. Ти зачекай.

— Отоді й справді буде пізно.

Та Йоссар’ян ізнову похитав головою. Жлобс не міг приховати розчарування. Він посидів трохи, схожий на побитого собаку, потім зненацька схопився на рівні й вибіг з намету: коли так, то він вирішив учинити ще одну бурхливу психічну атаку на Дока Дайліка, нехай спише його на землю. По дорозі він перекинув Йоссар’янів умивальник і мало не розбив собі носа, спіткнувшись об бензопровід, що його монтував у вільний час Вессл для своєї хитромудрої грубки. У Дока Дайліка Жлобс щось горлав і відчайдушно жестикулював, але той у відповідь на цей шалений натиск лиш кілька разів кивнув нетерпляче й відіслав Жлобс а до санчастини, запропонувавши звернутись по допомогу до Гаса та Веса. А ті, ледве він розтулив рота, намастили йому марганцівкою ясна, а потім великі пальці на ногах. Коли ж він знову розтулив рота, щоб поскаржитися, силоміць запхнули йому до пельки таблетку проносного й виставили геть.

Жлобс почувався навіть гірше, ніж Голодний Джо, бо цей принаймні ще міг літати на бойові завдання коли його не навідували нічні кошмари. Жлобсові було так само зле, як Весслові, який хотів усім здаватись таким собі безтурботним жайворонком, тож без угаву, надсадно хихотів, вишкірюючи свої криві, заячі зуби, і якого відрядили в чергову відпустку разом з Майлом та Йоссар’яном злітати по яйця до Каїра, де замість яєць Майло закупив річний урожай бавовни, а на світанку їхній літак, натоптаний по самі кулеметні турелі екзотичними павуками та недозрілими червоними бананами, взяв курс на Стамбул.

Такої симпатичної почвари, як Вессл, ще не бачив світ. У нього було простацьке, одутле, червоне обличчя з глибоко посадженими карими очицями, що блищали, як дві мармурові кульки, і густе, кучеряве, якесь зозулясте волосся з півником на маківці. Йому страшенно не таланило в бойових вильотах: майже щоразу він або хлюпався зі своїм літаком у море, або прилітав на одному моторі, бо другий був розбитий зеніткою. А коли вони втрьох полетіли до Неаполя й приземлились на Сіцілії, Вессл, як божевільний, почав шарпати Йоссар’яна за рукав, побачивши шахраюватого десятирічного звідника з сигарою в роті і двома дванадцятирічними незайманими сестричками, яких вони зустріли біля готелю, де кімната знайшлася тільки для Майла. Йоссар’ян відмахнувся від Вессла, а сам отетеріло втупив очі в вулкан Етну, що стояв на місці Везувію; він не міг уторопати, яким це вітром їх занесло на Сіцілію замість Неаполя. Пойнятий хіттю Вессл, хихочучи, важко хекаючи, тяг Йоссар’яна слідом за шахраюватим підлітком до його сестричок, які виявились не такими вже й незайманими і не зовсім сестрами, а років їм виявилося всього лиш по двадцять вісім.