Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Не знаючи, що вдіяти, полковник Пескарт уже зовсім був зібрався застогнати на весь голос, але тут на поміч йому прийшов підполковник Порк. Ступивши вперед, він узяв справу в свої руки. Полковник Пескарт зітхнув з величезним полегшенням, він мало не пустив сльозу, мало не захлинувся від удячності до свого безцінного заступника.
— Давайте звіримо наші годинники, джентльмени, — не гаючись, почав підполковник Порк лунким, командирським голосом, а сам пускав бісики очима генералові Бидлу. — Ми повинні звірити годинники з першого і тільки з першого разу, бо якщо з першого разу це не вийде, ми з генералом Бидлом вимагатимемо пояснень, чому не вийшло. Всім ясно? — Він знову стрельнув очима в бік генерала Бидла, щоб упевнитися, що зерно падає на вдячний грунт. — А тепер поставте ваші годинники на дев’ять вісімнадцять.
Провівши без жодної заминки звірку годинників, підполковник Порк упевнено перейшов до наступних пунктів. Він дав пароль дня, зробив блискучий — детальний, але лаконічний — огляд метеоумов, не забуваючи при цьому раз у раз кидати манірні погляди на генерала Бидла, і ставав дедалі впевненішим у собі: він бачив, що справляє на генерала чудове враження! Він козирився й виламувався, походжаючи помостом, мов той павич з розпущеним хвостом, надимаючись і ніби зростаючи на очах. Підполковник Порк знову для вірності назвав пароль дня і тут же, щоб підняти загальний бойовий дух, спритно перекинувся до політики — заговорив про важливість знищення авіньйонського мосту з погляду остаточної перемоги над ворогом і про священний обов’язок кожного причетного до цієї операції поставити любов до батьківщини вище за любов до власного життя. Скінчивши нарешті свою натхненну декламацію, він іще раз дав льотчикам пароль цього історичного дня, особливо наголосив на необхідності правильного вибору кута прицілу і знову зробив огляд метеоумов. Підполковник Порк відчував, що настала його зоряна година. Всі юпітери світили на нього.
Полковник Пескарт не відразу збагнув, що діється в нього перед очима, а збагнувши, весь похолов. Чим пильніше стежив він ревнивим поглядом за підступними вихилясами свого зрадливого заступника, тим більше витягувалася в нього фізіономія. Він уже хотів був затулити собі вуха від жаху, коли побачив, що до нього крокує генерал Бидл. А той пошепки, але так гучно, що було чути в найдальших кутках інструкторської, запитав:
— Хто це такий?
Полковник Пескарт насилу спромігся відповісти, він невиразно передчував щось лихе. І тоді генерал Бидл, прикривши рота долонею, складеною ківшиком, шепнув на вухо полковникові кілька слів, од яких той розплився в радісній усмішці. Підполковник Порк усе те бачив і весь аж тремтів у солодкому чеканні. Невже генерал Бидл просто тут, не сходячи з місця, підвищив його в полковники? Лишатись у невіданні було над його сили, тож, хвацько завершивши інструктаж кучерявою фразою, він із трепетом обернувся до генерала Бидла, готовий почути від нього палкі поздоровлення. Але той, не озираючись, уже прямував до виходу, супроводжуваний медсестрою та полковником Мудасом.
Така несподіванка дуже засмутила підполковника Порка, але всього лиш на одну мить. Знайшовши очима полковника Пескарта, який усе ще стовбичив, посеред помосту і блаженно скалив зуби, він, мов на крилах, підлетів до нього й нетерпляче шарпнув за рукав.
— Ну, що сказав генерал? — запитав він, пишаючись собою, захлинаючись од солодкого збудження. — Що сказав про мене генерал Бидл?
— Та поцікавився, що ти за один.
— Це я чув, чув! А що він сказав потім, на вухо?
— Сказав, що на нього від тебе напала ригачка, ха-ха-ха-ха!
22. Майло — почесний мер
Того дня Йоссар’ян утратив самовладання. Він утратив самовладання під час бойового вильоту до Авіньйона, тому що Снігген втратив витримку і саме життя, оскільки першим пілотом був у них тоді п’ятнадцятирічний Хлюп, а другим — Жлобс, із яким було ще більше клопоту, той самий Жлобс, що й запропонував Йоссар’янові ухекати в парі полковника Пескарта. Йоссар’ян знав, що Хлюп — ас, та тільки з молоком на губах. Жлобс йому теж не довіряв, і щойно вони відбомбилися, він зненацька вчепився мертвою хваткою в штурвал і в приступі шалу увігнав літака посеред чистого неба в таке запаморочливе, карколомне, невимовно жахливе самовбивче піке, що в Йоссар’яна вирвало з гнізда штекер шлемофону і самого його швиргонуло догори так, що він у безпорадному заціпенінні повис у повітрі, приклеївшись тім’ям до стелі кабіни.