Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Підполковник Порк знову хихотнув.
Медсестра супроводжувала генерала Бидла всюди, куди б він не йшов. Навіть перед польотом на Авіньйон вона виструнчилась біля нього в інструкторській з тою своєю телячою посмішкою. Одягнена в зелений мундирчик з рожевою блузкою, вона квітла серед вояків, мов розкішна оаза в пустелі. Йоссар’ян глянув на неї й шалено закохався. Всередині в нього умить щось обірвалося, душа спорожніла, заніміла. Охоплений непоборною жагою, він прилип очима до її повненьких, складених бантиком червоних губок та ямочок на щоках і майже не чув монотонного напучування майора Денбі, який щось там гугнявив про потужні осередки зенітних батарей, що чекають на них в Авіньйоні. Зненацька з грудей Йоссар’яна вирвався розпачливий стогін: він подумав, що, можливо, вже ніколи більше не побачить цієї чарівної жіночки, з якою не обмінявся ще жодним словом і яку так палко покохав. Він дивився на неї, і в ньому все тремтіло від жалю, страху та бажання: вона була прекрасна! Він благословляв землю, на якій вона стояла! Йоссар’ян облизав неслухняним язиком засмаглі, пересохлі губи і знову застогнав з горя — на цей раз так голосно, що звернув до себе здивовані, запитливі погляди людей, які сиділи довкола на грубих дерев’яних лавках у своїх шоколадного кольору комбінезонах, перетягнутих білими парашутними ременями.
Стривожений Кристі рвучко нахилився до Йоссар’яна.
— Що з тобою? — зашепотів він. — У чому річ?
Та Йоссар’ян навіть не чув його, весь паралізований жагою до неї й жалем до самого себе. Ця апетитна пампушечка геть заполонила його уяву, і подумки він уже відчув ніжний дотик її коротеньких пальчиків, буйну розкіш округлих зрілих грудей під рожевою, широкою розстебнутою блузкою, пестив очима той пружний, ледь випуклий трикутник, що його вимальовував, збігаючи до пишних стегон, її казковий животик під тугим, без жодної зморшки, габардином зелених офіцерських брюк. Він ненаситно вбирав її в себе всю, від голівки, оточеної золотистим сяйвом м’якого волосся, до нафарбованих нігтиків на пальцях ніг. Чого б він тільки не дав, щоб не втратити її!
— У-у-у-у-у-у! — знову застогнав він, і на цей раз од того довгого, тужливого зойку заворушилася вся зала. Хвиля розгубленості й тривоги заплеснула навіть тих, хто стояв на помості, так що майор Денбі, який саме почав був звіряти годинники, збився на мить з ліку і ладен був почати відрахунок секунд ізнову. Кристі простежив очима застиглий погляд Йоссар’яна, скерований уздовж усієї довгастої зали, й зупинився на медсестрі генерала Бидла. Здогадавшись, що саме мучить Йоссар’яна, Кристі зблід.
— Припини, чуєш, ти? — злим шепотом застеріг він.
— У-у-у-у-у-у-у! — вже вчетверте застогнав Йоссар’ян, і цього разу так гучно й виразно, що почули геть усі.
— Ти що, сказився? — люто просичав Кристі.— Влипнеш у халепу!
— У-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у! — луною докотилось у відповідь Йоссар’янові з протилежного кутка зали.
Кристі впізнав голос Данбара. В повітрі запахло смаленим. Кристі обернувся й собі ледь чутно простогнав:
— У-у-у!
— У-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у! — тут же відгукнувся Данбар.
— У-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у! — від злості простогнав Кристі на весь голос, збагнувши, що це він сам щойно стогнав.
— У-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у! — знову відгукнувся Данбар.
— У-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у! — озвався чийсь незнайомий голос із іншого кінця зали, і в Кристі волосся стало дибом.
Йоссар’ян із Данбаром відповіли двоголосо, а Кристі, зіскулившись зі страху, марно шукав якоїсь нори, щоб сховатися в ній і забрати з собою Йоссар’яна. По залі хвилею прокотився стримуваний смішок. Неначе якесь наслання найшло на Кристі, і він, скориставшись із паузи, застогнав ще раз — уже навмисне. Йому відповів іще якийсь новий голос. Кристі вже знав смак непослуху і цілком свідомо застогнав ізнову, тільки-но запала тиша. Йому відповів луною зовсім незнайомий голос. Тепер уже заклекотіла вся зала, інструктаж остаточно перетворився на божевільню. Звідусіль котився, дедалі наростаючи, моторошний, несамовитий гомін. Люди тупотіли ногами, впускаючи додолу все, що тримали в руках, — олівці, навігаційні лінійки, калькулятори, планшети; брязкали об підлогу сталеві захисні шоломи. Ті, хто не стогнав, реготали вже відкрито, і хто зна, чим би скінчився цей стихійний стогнарський бунт, коли б придушити його не взявся особисто генерал Бидл. Твердим кроком генерал вийшов на поміст і відсунув убік майора Денбі, котрий досі зосереджено відраховував, схиливши свою поважну, сумлінну голову над наручним годинником: