Пастка на дурнів

— Що таке артишоки? — змахнувши руками, як орел крилами, швидко запитав Майло і схопився за голярський помазок.

— Артишоки, синьйоре Майло! Це дуже смачні овочі, їх люблять повсюду. Поки ви тут, неодмінно скуштуйте артишоків. Наші сіцілійські артишоки найкращі у світі.

— Та невже?! І як цього року йдуть артишоки?

— Я сказав би, чудово. Урожай був поганий.

— Справді? — мовив Майло, і тільки його й бачили. Він вислизнув з крісла з такою швидкістю, що смугасте простирадло, перш ніж упасти додолу, якусь мить ще зберігало обрис його тіла, Коли Йоссар’ян із Весслом кинулись були за ним до дверей, Майла вже й слід запав.

— Хто там далі? — суворо гарикнув заступник мера. — Далі хто?

Йоссар’ян із Весслом вийшли з перукарні, не знаючи, куди себе подіти. Покинуті Майлом, вони понуро брели крізь святкові юрби, марно шукаючи собі притулку, щоб відіспатися. Йоссар’ян мало не падав від утоми, голову розламував тупий запаморочливий біль. А тут ще його дратував Вессл, який добув десь пару дичок і йшов, засунувши їх за щоки. Помітивши це, Йоссар’ян примусив його виплюнути дички. Тоді Вессл знайшов десь два каштани і теж поклав у рот. Йоссар’ян побачив, що Весслові щоки знову роздулися, і вдруге звелів йому виплюнути дички, Вессл, осміхнувшись, відказав, що це зовсім не дички, а каштани і що вони в нього не в роті, а в руках. Але з того, що говорив йому Вессл, Йоссар’ян не зміг уторопати жодного слова, тому що в роті в Вессла були каштани. Кінець кінцем він усе-таки на вимогу Йоссар’яна виплюнув і їх.

У Вессла в очах раптом блиснули пустотливі іскорки. Він довго й ретельно, як п’яний, тер чоло кісточками пальців, а тоді хитрувато заіржав:

— Ти пам’ятаєш ту дівоху? — запитав він крізь сміх. — Пам’ятаєш ту голу дівоху в Римі, котра лупила мене голого туфлею по макітрі? — Він лукаво поглянув на Йоссар’яна, вичекав, поки той нарешті обережно кивнув головою, і провадив далі: — Дай я знову вкину каштани в рот і розкажу тобі, за що вона мене побила. То як?

Йоссар’ян згідливо кивнув, і Вессл розповів йому фантастичну історію, чому та дівоха в будинку розпусти, де мешкала Кристієва краля, гамселила його туфлею по голові, але Йоссар’ян не второпав жоднісінького слова, бо рот у Вессла був набитий каштанами. Збагнувши, що Вессл знову його ошукав, Йоссар’ян тільки невесело розсміявся.

Коли настав вечір, їм пощастило сяк-так підживитися в брудній і вбогій харчевні, після чого вони дістались попутною машиною на аеродром, а там лягли спати на холодній дюралевій підлозі літака і все крутилися, смикалися й болісно стогнали вві сні. Проте не минуло й двох годин, як їх розбуркали водії грузовиків, котрі почали з гуркотом завантажувати літак ящиками з артишоками і звідти геть витурили Йоссар’яна з Весслом. Полив рясний дощ, і коли завантаження скінчилося, вони були мокрі до нитки. Потім їм довелося знову втиснутись до літака, де вони згорнулися в клубочки на ящиках з артишоками — чисто анчоуси в консервній банці. Невдовзі ящики під ними заскакали: це ні світ ні зоря Майло погнав літака до Неаполя, щоб поміняти там артишоки на палички кориці, ваніль, гвоздику і стручки перцю. Весь цей крам він перекинув того ж самого дня на Мальту, де, як виявилося, Майло був віце-генерал-губернатором.