Пастка на дурнів

— А навіщо взагалі люди їздять по яйця на Мальту, коли вони там такі дорогі?

— Так уже в них заведено.

— А чому вони не купують яйця на Сіцілії?

— Бо так у них не заведено.

— Ну, тепер я вже справді нічого не розумію. Чому б тобі не продавати яйця офіцерським їдальням по сім центів за штуку, а не по п’ять?

— А навіщо я тоді здався їдальням? Купити семицентові яйця по сім центів зможе кожний дурень.

— А чому їдальням не купувати в тебе ці яйця дорожче?

— Тому що так я їм не продам.

— Але ж чому?

— Бо тоді вже не було б ніякого зиску. А так принаймні й мені дещо перепадає як посередникові.

— Отже, виходить, і до твоїх рук дещо прилипає? — висловив здогад Йоссар’ян.

— А як же інакше? Загалом же всі прибутки надходять до синдикату, а в нім кожний має свій пай. Ясно? Точнісінько те саме відбувається з помідорами, які я продаю полковникові Пескарту.

— Купуєш, — поправив його Йоссар’ян. — Адже ти не продаєш полковникові Пескарту й підполковнику Порку, а купуєш у них помідори!

— Ні, продаю, — поправив Майло Йоссар’яна. — Під вигаданим прізвищем я викидаю ці помідори на базари по всій П’яносі, а полковник Пескарт та підполковник Порк — теж під вигаданими прізвищами — купують їх у мене по чотири центи за штуку, а наступного дня продають їх мені для синдикату вже по п’ять центів. У результаті вони одержують по центу з кожного помідора, а я — по три з половиною, і всі ми на коні.

— Усі, крім членів синдикату, — пирхнув Йоссар’ян. — Синдикат платить по п’ять центів за кожний помідор, а він, виявляється, коштує тобі всього-на-всього півцента. Де ж тут вигода для синдикату?

— Те, що вигідно мені, вигідно синдикатові,— пояснив Майло, — 7 оскільки кожний має свій пай. А в результаті операцій з помідорами синдикат заручився підтримкою полковника Пескарта й підполковника Порка. Хіба інакше вони дозволили б мені такі польоти? За п’ятнадцять хвилин ми сядемо в Палермо, і ти побачиш, який ми там зробимо бізнес.

— Не в Палермо, а на Мальті,— поправив Йоссар’ян. — Адже ми летимо на Мальту, а не до Палермо.

— Ні, ми летимо до Палермо, друже, — відказав Майло. — Там на мене чекає експортер цикорію. Я повинен зустрітися з ним на хвилинку й домовитися про відправку до Берна запліснявілих грибів.

— Послухай, Майло, як тобі все це вдається? — зареготав Йоссар’ян, сповнений подиву й захвату. — На маршрутній карті в тебе одне, а насправді зовсім інше: літаєш, куди тобі заманеться. Невже диспетчери ні разу не зчинили гвалту?

— Вони всі теж свідомі члени синдикату, — пояснив Майло. — І їм не треба пояснювати, що благо синдикату — це благо вітчизни. На цьому ж усе тримається. У кожного диспетчера є свій пай, і він не може не дбати про добробут синдикату.

— І в мене теж є пай?

— У кожного є пай.

— І в Вессла є пай?

— У кожного є пай.