Пастка на дурнів

— Йоссар’яне, пригадай, для чого ти тут, — благоговійно прошепотів він. — Не забувай про свою місію!

— Та хай вона западеться, та моя місія! — втомлено озвався Йоссар’ян. — А разом і цей чортів синдикат із моїм паєм в придачу! І не треба мені жодних незайманих восьмиліток, хай вони навіть двічі напівіспанки!

— Що ж, тебе можна зрозуміти, — мовив Майло. — Цим незайманим восьмиліткам уже по тридцять з гаком, і вони не так напівіспанки, як на третину естонки.

— Годі з мене всяких незайманих дівчаток!

— Правду кажучи, не такі вони вже й незаймані,— примирливо підхопив Майло. — У тієї, котру я вибрав для тебе, чоловік був підстаркуватий учитель, він спав з нею тільки раз на тиждень, у неділю… Тож можна сказати, що вона ще майже новенька.

Але Вессл із Йоссар’яном ледве тримались на ногах, тож поїхали з аеропорту разом із Майлом, а діставшись до Палермо, виявили, що тут для них у готелі теж місця немає, і — це набагато важливіше! — дізналися вони, що в цьому місті Майло — мер.

Фантастична, неправдоподібно-пишна церемонія зустрічі почалася прямо на аеродромі, де службовці, впізнавши Майла, як один, облишили свої справи і вибігли до нього, щоб показати, як важко їм стримувати своє раболіпне обожнювання. Чутка про його пришестя поширювалась значно швидше, ніж рухався відкритий грузовичок, в якому вони їхали, і вже на підступах до міста уздовж шосе юрмився по-святковому вбраний і збуджений люд. Йоссар’ян та Вессл оніміли від подиву й боязко тислись до Майла.

Що ближче грузовичок, уповільнюючи хід, під’їздив до міста, вітальні вигуки ставали гучніші. Школярів спеціально відпустили з занять, і причепурені хлопчики й дівчатка довгими шеренгами стояли на тротуарах, вимахуючи прапорцями. Йоссар’ян із Весслом геть утратили дар мови. На вулицях над рухливим радісним натовпом пливли величезні корогви з портретами Майла. Майло був зображений у потертій селянській блузі з високим коміром. Його суворе, але терпиме обличчя добропристойного батька виражало мудрість і духовну силу. Різновеликі вусики непокірно стовбурчились, а зизуваті очі, здавалося, проникали в душу всім і кожному; із розчинених вікон гронами звисали заслужені інваліди й посилали Майлові поцілунки рукою. Крамарі в фартухах у захваті кричали йому «ура!» з вузьких дверей своїх крамничок. Сурмили сурми. То там, то там хтось падав, і юрба розтоптувала нещасних на смерть. Очманілі старі баби лізли наперед, щоб лише торкнутися Майла чи поцілувати йому руку. Майло сприймав буйний тріумфальний шал палермців з великодушною поблажливістю. Він не лишався в боргу перед народом — елегантно махав масам ручкою і розкидав туди й сюди цілі жмені солодких карамельок, загорнутих у сріблясту фольгу. З натовпу вихопилася зграйка дужих, рум’яних юнаків та дівчат; узявшись за руки, не зводячи з нього осклілих од захвату очей, вони бігли за грузовичком і хрипко скандували:

— Майло! Майло! Майло!

Тепер, коли його секрет перестав бути секретом, Майло міг почувати себе в товаристві Йоссар’яна та Вессла куди невимушеніше. Він уже не приховував своєї безмірної, а все ж трохи соромливої пихи. Щоки в нього пашіли гордовитим рум’янцем. Майла було обрано мером Палермо і всіх сусідніх містечок — Каріни, Монреале, Багерії, Терміні Імерезе, Чефалі, Містретти й Нікосії — і все за те, що завіз він на Сіцілію шотландське віскі.