Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
Я засунув руку всередину вже по лікоть і раптом… Раптом у мене в руці опинилося щось неймовірно гаряче й… живе. Серце.
— Знайшов? — не розплющуючи очей, спитав наґаса.
Я кивнув. Старий крізь повіки не міг бачити мого жесту. Але він якось здогадався.
— Знайди грубу пульсуючу судину й обірви її.
Аорту я знайшов легко — вона була найгарячіша й пульсувала.
— Чого ждеш?
Я ще раз пробурмотів молитву і нарешті наважився. Гаряча кров просто обпекла мені руку. Баран смикнувся, схлипнув і затих.
— Він навіть не зрозумів, що сталося, — наґаса нарешті розплющив очі. — Минии хбн. Эсэгэй хбн Доржи. Манай хн.[65]
Так я став мужчиною. Такий звичай.
Потім дядько Базарсада навчив мене вичерпувати кров із черевної порожнини і вирізати кишки — монголи ніколи не проливають кров на землю, бо це для них гріх. Із крові та кишок ми готували смачнючу кров’янку.
Потім ми знімали шкуру, запихаючи кулак між нею та м’ясом. Потім акуратно розбирали тушу, гострим ножем розрізаючи її точно по суглобах — монголи ніколи не користуються сокирою.
— Ти повинен уміти потурбуватися про сім’ю і вміти приготувати смачне й жирне м’ясо! Нагодувати дружину, дітей і батьків! — говорив мені наґаса і гладив по голові. — Тепер ти можеш. Тепер ти вмієш.
Франческа, професор Рассел і офіцер Баррел слухали мене, пороззявлявши рота. У роті напарниці виднілася риба.
— Рибу я не вбивав! — поспішно сказав я. — Я її вже холодну купив, хіба що почистив!
— Ти повинен мене навчити різати барана! — сказав Баррел, оговтавшись від культурного шоку. — Здохнути можна! Без крові на землю! Куплю барана на фермі й запрошу тебе!
Я поморщився. Особливого бажання повторювати цю процедуру в мене не було.
— Знаєте, — сказав я, — я мрію мати ферму. Там у мене обов’язково будуть коні. Багато. Я ходитиму в монгольському вбранні й кататиму дітей в монгольських сідлах! До мене возитимуть дітей на екскурсії! Ще я матиму юрту, варитиму там у казані чай із молоком, сіллю і жиром.
Франческа скривилась.
— А дітей я вчитиму стріляти з лука прямо на скаку. А ще випасатиму кошлатих монгольських верблюдів, кіз, корів і овець. «Табан Хошуу Мал!»[66]
— І ти їх різатимеш? — спитала Франческа крізь рибу.
— Ні, — чесно зізнався я. — Не різатиму. Одне діло, коли в тебе півтисячі голів — тоді спіймати й зарізати одну вівцю це нормально. Та й то… А геть інша річ, коли в тебе їх десятеро і ти всіх знаєш на імена… Та й нема такої потреби. Хоч так хоч сяк, а це вбивство. Ні, овець я триматиму тільки на шерсть і молоко. До речі, а чого ти не доїла палтуса?
Франческа дуже дивно їла рибу — з’їдала те, що поверх хребта, а бік, яким риба лежала на тарілці, навіть не чіпала.
— А я не їм те, що внизу, — відповіла вона.
— Чому?
— Не знаю, так навчили.
— А мене дід учив, що треба залишати самі голі кістки. Ми, коли їмо м’ясо, користуємося ножем, щоб зрізати все.
— Навіщо?
— Щоб смерть тварини не була даремна, — згадав я дідові слова.
Франческа поспіхом узялася наминати другу половину палтуса.
— Боже, caro mio, так усе складно й загадково…
— Через те я і їм квасолю!
* * *
— Діти, ви ним у футбола грали чи що? — спитав офіцер Баррел, сумно дивлячись на розбитий монітор, що лежав на підлозі між робочою станцією та інтерактивною панеллю з великими екранами.
Франческа схлипнула. Я зітхнув.
— Треба покликати Сару… — гірко промовив я. — Cara mia, покличеш її? А я тим часом заберу цей і поставлю сюди два нові. Маю ще півгодини.
Як так сталося, що наш спецмонітор, подвійний Philips Brilliance, навернувся вниз і розламався на два окремі монітори? На це просте запитання в нас не було відповіді. Точніше, відповідь була, звісно, але вона така дурнувата, що мені соромно й розповідати. Але розповім.
Було так.
Зранку ми в командному центрі готували до зміни апаратуру. Треба було вивести станції із режиму standby, оновити облікові записи на обох машинах після денної зміни, яка вчора працювала після нас, ввести свої профілі, ввімкнути навігацію та стіну-панель із шести величезних екранів, на яку наша операторка зв’язку Трейсі виводить зображення і картинки з Г’юстона та Центру Кеннеді, що у Флориді.
І ось коли я вмикав цю кляту панель, все й сталося.
— Джорджіо, дивися, ми вкладаємося в графік! — радісно кричала Франческа, розмахуючи планшетом. — Якщо ми сьогодні зробимо корекцію CALIPSO до 8:00 ам, у нас буде вікно для роботи з НУОАД, якраз до 10:00 ам, і потім буде ще година для планової корекції. Давай зро… — дівчина не побачила сходинку (наші станції стоять на невеличкому підвищенні), перечепилася й полетіла сторч головою. Тримаючи планшет обома руками, Франческа по інерції пробігла два кроки — ще секунда, і вона б врізалася прямісінько в гострий кут стола. Я рвонув у стрибку, як Олександр Шовковський. Тільки спіймав я не м’яча, а голову, що, в принципі, загальної картини не міняло. Внаслідок мого воротарського маневру голова напарниці замість гострого кута врізалася м’якому напарникові десь в ділянку печінки, а його спина боляче зловила кут. Але то були дрібниці порівняно з тим, що було далі.
65
Минии хбн. Эсэгэй хбн Доржи. Манай хн (бурят.) — «Мій хлопчик. Син своїх батьків, Дорж. Наш мужчина».
66
«Табан Хошуу Мал» — п’ять традиційних видів худоби в монгольських народів: коні, корови, верблюди, кози й вівці.