Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Оу, Tiffany. А в тебе добрий смак, сержанте.
— Дякую, — похмуро буркнув Маковскі. — Тільки це мало допомагає.
— Три години, чувак. Три години. ТРИ. Я взагалі дивуюсь, як ти живий залишився.
— Я хотів як краще!
— Ну аякже, хто б сумнівався. А тепер спробуй подивитися на це Сариними очима. Ви домовилися на сьому. Де?
— У Сари.
— А ти швидкий…
— Ага.
— Але дурний.
Маковскі ображено закліпав.
— Ось і уяви. Ви домовилися на сьому. А ти коли явився?
— О десятій.
— І як ти пояснив затримку?
— Ніяк…
— ???
— Не встиг.
— Стривай. Ти навіть не попередив, що затримаєшся?!
— Ні…
З мого виразу обличчя Маковскі зрозумів усе, що я про нього подумав.
— А вона намагалася до тебе додзвонитись?
— Телефонувала разів триста, стільки ж повідомлень.
— І?!
— А як ти собі уявляєш? «Вибач, Саро, я тут стою в черзі на гравірування, готую тобі сюрприз».
— Та хоч так!
— Тоді не було б сюрпризу…
— А-а-а, ну аякже! Тепер маєш «сюрприз» у вигляді розлюченої тигриці.
— Хто ж знав… — Маковскі готовий був заплакати.
— А ти не міг уявити, що Сара переживала? А може, ти в аварію потрапив? Або ще в якусь халепу?!
— Вона так і сказала… А потім виставила мене за двері…
— Дякуй, що не пристрелила на місці. Ох ти й даєш! — я був вражений. Ніби дорослий дядько, а розуму — як у моєї Галі (це моя собака, якщо хто не знає).
— Це ж Tiffany! — висунув останній аргумент Маковскі.
— Tiffany-Perdiffany. Та хоч Cartier. Знаєш, я тобі одну штуку скажу, ти тільки не ображайся, добре? Якщо ти думаєш, що Сару можна купити дорогезною цяцькою, то ти круглий дурень, і таким, як ти, варто триматися від неї якнайдалі! І не бовкни наступного разу про Tiffany, бо без довбні залишишся. Повір мені на слово.
Запанувала тиша.
— І що тепер? — не менше ніж через хвилину шморгнув нарешті носом Льолєк.
— Тебе може врятувати тільки одне.
— Що?
— Стань навколішки і вимолюй прощення. Ударить тебе по лівій щоці — підстав праву. А я спробую задобрити тигру м’ясом.
— Ну що там? — спитала Франческа.
— Усе погано.
І я розповів, як все було. Дівчина мовчала чи не довше, ніж перед тим Маковскі, а потім сказала:
— Сара реально трохи не збожеволіла — на дзвінки він не відповідав, на смски теж. Вона й мені увечері дзвонила, стривожена. Тільки нічого не сказала.
Я знизав плечима.
— Яка лажа. Сходили на побачення, називається. Повечеряли.
— Угу. А що за цяцька?
— Tiffany. Ланцюжок, сердечко і два ключики. Діаман…
— Три тисячі доларів, caro mio, — перебила мене напарниця. — Це Love Bracelet із колекції Return To Tiffany. Культова річ. Але занадто дорого, як для першого подарунка.
— Він старався…
— Що ж, я спробую поговорити з Сарою, але вона така зла, що може поглядом метал плавити.
— Так отож. Льолєк начудив.
На другій перерві я привів Маковскі до нас на кухню. Незабаром прийшла Сара. Щойно побачивши Льолєка, дівчина різко розвернулася й пішла геть. Маковскі стрімголов кинувся за нею.
— Сподіваюся, вони е-е-е… домовляться, — невпевнено сказала Франческа.
— Побачимо.
— Молоді ще, дурні! — пробурчав у вуса старший офіцер Баррел. — У нас із дружиною ще й не таке бувало!
— Ой, тільки не треба знову про Гаваї і про те, як ви в медовий місяць член блискавкою від штанів защемили! — поморщився Рассел.
— А у вас були такі сюжети? — спитала Франческа.
— Були, — зітхнув Рассел. — Якось я подарував дружині тренажер. Знаєте, такий, що там гребти треба, як у академічному веслуванні. Дуже вона про такий мріяла. Ну, купив я, а вона цілу ніч проплакала. Думала, я натякаю, що в неї дупа завелика! А я ж хотів, як краще!
Я несподівано для себе самого тихенько засміявся, бо згадав історію із власного життя.
Років так із чотирнадцять тому я зайшов якось у Львові в польський магазин одягу «Reporter», що наприкінці Городоцької. Побачив там штани. Широкі штани кольору хакі з кишенями. Знав, що Ярка такі любить. Купив я, значить, ці штани і всю дорогою додому уявляв, як дружина зрадіє. А вдома… Ярка побачила ці кляті штани і… образилася аж до сліз. І, повірте, було через що. Вона носила розмір XS, а я притарабанив XL. Ну хіба не бовдур?! Але ж я теж хотів як краще…