Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Джорджіо, все ОК? Як ви?
— Чудово! — гаркнув я. — Краще просто нікуди! Побачимось у неї вдома! — і причавив педаль газу.
— Джорджіо, caro mio, ну ти ж не ображаєшся на мене, правда? — Франческа спробувала зобразити винуватий вигляд, але в неї нічого не вийшло.
— Ні, Чессіно, я не злюсь. Справді. Знаю, що я зануда. Але я переживаю за тебе. Не роби так більше, будь ласка, бо з роботи ж виженуть на хрін.
— Я зрозуміла, caro mio. Я більше не буду… — і замість заплакати, дівчина розсміялася.
Ми здали любительку ганджубасу на руки старшому братові і поїхали назад, на базу.
— Джорджіо, ти ж уже закінчив роботу? — спитала Трейсі і якось підозріло на мене подивилася.
— Та яка вже робота. Звісно, я закінчив!
— То, може, дунеш?
— Так ти ж казала, що більше не маєш!
— Джорджіо, для тебе в мене завжди…
— Трейсі, я тебе вб’ю!
* * *
— Я тебе чекала три години! ТРИ!
— Там було багато народу! Така черга, що ти не уявляєш! Всі чекали! І я чекав!
— А я не хочу чекати! Ми домовлялись, а я як дурна… Знаєш що?!
— Що?!
— Іди в дупу!
— О, камо-оооон!
На кухні явно відбувалися бойові дії і працювала 122-міліметрова артилерія. Франческа про всяк випадок сховалася за мене. Я не мав ані найменшого бажання заходити на кухню.
— Слухай, cara mia, зайдімо по каву трохи пізніше, бо зараз, думаю, не вар… — тут у хід пішли 152 міліметри, двері з кухні явно відкрили ногою, так сильно вони вони відскочили, і в коридор вилетіла розлючена принцеса Ксена. Ні, я сказав би, це була справжня Валькірія у формі сержанта Національної гвардії США. За Валькірією стрімголов летів польський лицар Пшепраслав Маковскі, в народі просто Льолєк. Не звернувши на нас уваги, парочка, сиплячи навколо себе запах озону й розряди статичної електрики, помчала по коридору далі, в напрямку сходів.
— Ми теж раді вас бачити! — крикнула навздогін трохи ображена Франческа.
— Бачу, День усіх закоханих вони провели вдало.
— Головне — пристрасть. Не було б пристрасті, вони б так затято не сварилися, — із виглядом знавця сказав я.
Франческа подивилася на мене поверх окулярів.
— Якби дехто не спізнився на три години, то цю пристрасть можна було б спрямувати не на сварку, а на кохання!
— Твоя правда, — я про всяк випадок вирішив не сперечатися.
На першій перерві до мене підійшла Франческа, тицьнула в руки почищений апельсин і сказала:
— Давай, іди.
— Куди? — не зрозумів я.
— «Куди-куди»! — перекривила мене добра душа. — До Маковскі йди. Хай Льолєк тобі розповість, як він дійшов до такого життя, що примушує дівчину чекати стільки часу. А я піду до тигриці.
— До Валькірії.
— Іди вже! — Франческа підштовхнула мене до виходу.
Маковскі сидів за моніторами на центральному КПП, і вигляд у нього був, чесно кажучи, не дуже. Я підійшов і з розмаху гепнувся в крісло, що стояло поряд із ним.
— Ну що, ти живий, отже, побачення вчора вдалося?
Маковскі подивився на мене жалібно.
— Це якийсь кошмар, — насилу вичавив із себе бідолашний сержант.
Здавалося, він готовий відкопилити нижню губу й заридати. Мені стало його шкода, хоча я й ледве стримувався, щоб не розсміятися.
— Ну?
— Це мав бути наш перший День святого Валентина. Це ж дата! Я поїхав і замовив браслет.
— Де?
— На Вест-Фарм, у Tiffany.
Я аж свиснув.
— Це ж перше побачення! — пояснив сержант.
— А, ну так.
— Приїхав забирати, а мені менеджер пропонує до браслета золоте сердечко з гравіруванням. Щоб на пам’ять! Я кажу: «Добре, скільки чекати?» А він каже: «Важко сказати, сьогодні багато замовлень, ми викликали вже третього майстра». А я йому: «До сьомої встигнете?» А він: «Спробуємо». Ну, я й повірив. Реально, чувак, цей брелок усе міняв! Усю справу!
— Покажи.
Маковскі поліз у нагрудну кишеню й вийняв довгастий, із бірюзової шкіри, футляр для браслета. Всередині був і сам браслет — скромний ланцюжок білого золота, на ньому сердечко й два ключики, інкрустовані дрібними діамантами. На браслеті висів брелок із білого золота у вигляді точно такого ж за розміром сердечка, на якому сплелися в пристрасних обіймах дві літери «М». Маковскі-МакКарті. Питати про ціну було нетактовно, але браслет явно тягнув тисячі на дві.