Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
А ще програма Restore-L може, в принципі, допомогти з утилізацією орбітального сміття.
Але роботи нам із напарницею привалить стільки, що хай бог милує.
Запускатиметься новий заправник на низьку навколоземну орбіту (LEO) — це така умовна сфера на висоті до 2000 кілометрів, а першими клієнтами стануть державні супутники.
До речі, тепер є й інші проекти апаратів для орбітального обслуговування супутників. Один із таких проектів розробляють і в Україні.
* * *
— Джорджіо, caro mio, як ти можеш їсти цю квасолю?! — Франческа з жалем дивилась, як я їв зелену довгасту квасолю із палтусом, запеченим у духовці.
— Чудова смачна квасоля, я її ще притрусив копченим чілі й морською сіллю. Хочеш?
— Хочу! — сказала дівчина. — Я люблю рибу! Ой, тільки ти будеш геть голодний! Диви, як ти схуд!
Це були абсолютно безсоромні й неприховані лестощі, але мені стало приємно.
— Та нічого, я із жадібності аж два шматки загріб, мені й так забагато. Поділюся з тобою! — я вділив напарниці шматок риби і зверху додав квасолі.
Я люблю рибу. Дивно, що я бурят-монгол, а люблю рибу. Східні бурят-монголи, вирослі в безкрайніх степах, досить прохолодно ставляться до всього, що плаває у воді. Мій наґаса[64] не їв узагалі ніякої риби. Він називав її «лусууд хорхай», що в перекладі означає «водяний хробак». Делікатесних крабів, креветок і раків монголи взагалі називають «водяними цвіркунами», а про мушлі, кальмари та інші устриці степовий народ і чути нічого не хоче.
А от я дуже люблю морепродукти. М’ясо, в принципі, теж люблю.
— Ти ж монгол, а не сицилієць, — сказала Франческа, напихаючись палтусом. — Звідки така пристрасть до риби?
— Не знаю, — знизав я плечима. — Знаєш, а я щасливий, що ми живемо біля океану. Мені б уже було важко переїхати вглиб країни. Я так звик до моря…
— Тут в Айдахо є місця, дуже схожі на твій Великий Степ!
— Я знаю, cara mia, там багато наших живе. Вівці держать. Завжди є свіжа баранина й молочні продукти.
— Баранина! Я люблю баранину! — ворушачи густими вусами, приєднався до розмови старший офіцер Баррел. — Особливо печену ногу з часником!
— Угу, — сказав я, проковтнувши слину.
— Джорджіо, а ти можеш барана… ну, той?.. — спитав Баррел.
Я помовчав кілька секунд, а потім тихо сказав:
— Можу.
— Ой, справді? — Франческа зробила круглі очі.
— Справді.
У бурят-монголів є звичай — до певного віку хлопчаків і дівчаток виховують однаково. Без поблажок, але й не дуже строго. Хлопчаки стають юнаками тоді, коли вперше беруть участь у кінних перегонах під час літніх ігрищ — «Эрын гурбан наадан» («Три ігрища мужів»), або «Их Наадам» (Великі Ігрища). Юнак стає чоловіком тоді, коли заріже барана, зніме шкуру й правильно розбере тушу. Суворі умови життя у степу вимагали подібних знань — це частина тисячолітньої культури мого народу.
Долучити мене до нашої культурної спадщини наґаса вирішив того літа, коли мені виповнилося тринадцять. Ми поїхали до родичів в улус Едермеґ, що стояв посеред степу на річці Кижинґа. Дядько Базарсада приготував барана. Бідолашний лежав на спині зі зв’язаними ногами. Наґаса тицьнув мені в руки гострий і вузький хутаґа (бурятський ніж) і коротко сказав:
— Тут голи! — гострим, як бритва, ножем я виголив вузьку смужку під грудиною.
— Роби надріз завширшки з долоню.
Гостре лезо з хрустом розрізало шкуру. Вона розійшлася, відкривши шар внутрішнього жиру. Баран і не смикнувся.
— Він не відчуває болю, — заспокоїв мене наґаса.
Це була щира правда — бо вівці, ледь що, одразу кричать дикими голосами, а цей лежав тихо.
— Жир розрізай.
Я розрізав жир. Одразу різко відкрилась черевна порожнина, і в обличчя мені пахнуло гарячим паром. Так, ніби назовні вирвалося саме життя.
— Читай молитву.
Я став пригадувати слова буддійської молитви.
— Ом Друм Сууоха! Ом Амріта Аюрдаадэ Сууоха! — наґаса перший почав промовляти тібетські слова.
— Ом Друм Сууоха! Ом Амріта Аюрдаадэ Сууоха! — повторив я.
— Тепер просунь руку й знайди серце.
Я обережно просунув руку прямо в надріз — там було гаряче, як у пічці. Я намагався намацати серце і ніяк не міг.
— Глибше! — наказав наґаса й заплющив очі.
64
Наґаса, Нагаса баабай (бурят.) — дід по материнській лінії.