Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
- Автор: Снайдер Тимоті
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-245-4, 978-0-300-10586-5
- Переводчик: Антон Котенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999». Краткое содержание книги:
У 1980–1981 рр. «Солідарність» як масовий рух десяти мільйонів людей (третина яких були також членами комуністичної партії) забезпечила грунт для порозуміння еліти щодо програми «Культури» яку польське суспільство мало сприйняти як частину програми національного визволення. Загальноприйнятою стала думка про те, що польська опозиція, а відтак і польське суспільство мали багато спільного з опозиційним рухом східних сусідів. Уперше в модерній польській історії значна частина поляків сприймала своїх найближчих сусідів за рівних собі, за такі самі нації, як і польська. Нове мислення відбилось у ключових статтях друкованих органів «Солідарності», заявах таких лідерів руху, як Куронь, і, зрештою, в резолюції з'їзду «Солідарності» 1981 р. і «Зверненні профспілки «Солідарність» до трудящих Східної Європи», що адресувалось не радянським робітникам, а націям СРСР. Тоді це було неймовірно, виклично, нерозсудливо й сміливо. Звісно, наслідки дозволеної за часів «Солідарності» загальної свободи дискусій відрізнялись залежно від конкретного східного сусіда Польщі. Наприклад, про Білорусь згадувалось нечасто. Поляки також більше симпатизували литовцям, ніж українцям, хоча для українських опозиціонерів приклад «Солідарності» був привабливішим, ніж для литовських[494]. У 1970-ті рр. «Культура» познайомила багатьох провідних українських інтелектуалів і діячів з новою моделлю Польщі, втілення якої вони очікували побачити від «Солідарності» у 1980-х рр.[495].
Після того як воєнний стан, введений Войцехом Ярузельським у грудні 1981 р., завдав поразки «Солідарності», зросла кількість опозиційних публікацій, присвячених відносинам з Литвою, Білоруссю та Україною. Для певних кіл ця поразка стала свідченням того, що поляки повинні порозумітись зі східними (та південними) сусідами. Найрадикальніші патріоти з Конфедерації незалежної Польщі (КНП) розглядали східних сусідів як рівних Польщі за статусом. У 1987 р. радикали з молодіжного руху «Свобода та мир» підписали декларацію, де висловили співчуття з приводу операції «Вісла» й закликали польське суспільство толерантно ставитись до українців. Інші підпільні організації, виходячи із принципу взаємного визнання наявних кордонів, розпочали діалог із литовськими та українськими опозиціонерами й емігрантами. У 1980-ті рр. думки Мєрошевського осмислювались значно ширше та глибше. У 1989 р. бажання мати добрі стосунки зі східними сусідами стало свідомою позицією більшості опозиції, а для тих, хто менше звертав увагу на це питання, воно набуло політкоректного звучання. Завдяки програмі «Культури», історичному ревізіонізму, самвидаву та «Солідарності» польське порозуміння не лише протистояло реваншизму, а й підтримало незалежність східних сусідів. Нова політична ідея, сформульована у 1970-х рр., у 1980-х рр. стала новою політичною традицією[496].
Гедройць і Мєрошевський були людьми лівих переконань, що вірили в можливість зміни комунізму на краще зсередини ще до того, як Польща здобуде цілковиту самостійність. Їхня східна програма була привабливою для постмарксистських інтелектуалів на кшталт Адама Міхніка, якого дуже високо цінував Гедройць. Міхнік був провідною постаттю «Солідарності», а після 1989 р. став редактором найвпливовішої польської газети. Однак всеосяжна ідея «Культури» охопила не лише таких постмарксистів, як Міхнік, а й польських опозиціонерів, що вважали себе насамперед патріотами чи націоналістами. Багато хто з польських правих у 1970-х рр. перебував під впливом «Культури», а в 1980-х рр. — під впливом «Солідарності», і тому вони сприймали за очевидне те, що незалежність східних сусідів була в польських інтересах. Наприклад, Гжегож Костжева-Зорбас (нар. 1958 р.) був представником польської опозиційної правиці, але активно долучився до поширення ідей, пов'язаних із «Культурою». У 1985–1989 рр. він був редактором нелегального часопису «Нова коаліція», який обстоював ідею, що майбутня Східна Європа буде простором, де національні держави співпрацюватимуть між собою на засадах свободи. Костжева-Зорбас працював у комітеті «Солідарності» з питань меншин, а в 1989 р. підготував звіт, що започаткував перший етап польської східної політики. На початку 1990-х рр. Костжева-Зорбас і Міхнік, що зазвичай могли порозумітись з небагатьох питань, були одностайні щодо втілення й поширення ідеї дружньої зовнішньої політики щодо Литви, Білорусі та України.
494
Про українське питання за часів «Солідарності» див.: Зайцев Юрій. Польська опозиція 1970–80 років про засади українсько-польського порозуміння // Депортації / Сливка. — т. 2. — с. 54; Kuzio aras. he Polish Opposition and he Ukrainian Question // Journal of Ukrainian Studies, 12, 2 (1987). — p. 51; Friszke. Opozycja polityczna w PRL 1945–1980. — s. 321; Ukraincy w Polsce: 1989–1993 / Czech Miroslaw (oprac.). — Warszawa: Zwiazek Ukraincow w Polsce, 1993. — s. 269; Ash. he Polish Revolution. — p. 133.
495
Див. спогади Богдана Осадчука, Ярослава Грицака, Мирослава Поповича, Івана Дзюби, Миколи Жулинського, Мирослава Чеха та Романа Шпорлюка в Nasze Slowo (Warszawa), 8 жовтня 2000 р.
496
Про КНП див. нижче. Декларацію руху «Свобода та мир» див. у: Stosunki Polsko-Ukrainskie 1917–1947. — Warszawa: Perturbancii, 1990. — s. 122–123. Ці питання розлядались у таких виданнях: Karta, Znak, Spotkania, Oboz, Miedzymorze i Nowa Koalicja. Важливим документом був меморандум [Nadir Zdzislaw a in.], Polska-Ukraina. Polskie Porozumienie Niepodleglosciowe, листопад 1981 p. Див. загалом: Labedz Krzysztof. Spory wokol zagadnien programowych w publikacjach opozycji politycznej w Polsce wiatach 1981–1989. — Krakow: Ksiegarnia Akademicka, 1997. — s. 181–187; Pomianowski Jerzy. Ruski miesiac z hakiem. — Wroclaw: Wydawnictwo Dolnoslaskie, 1997. — s. 47; Darski Jozef. Kronika bialoruska // Kultura, 471 (1986). — s. 96; Widacki Jan. Stosunki polsko-litewskie // Kultura, 602 (1997). — s. 37–38.