Пробуджені фурії

— Ви знаєте, який день буде наступного тижня? — спитав він, ніби щоб підтримати розмову.

Ми обидва блимнули на нього.

— Ні? Як нездорово. Як легко ми з головою замотуємося в наші власні тривоги, га? Як легко ми відступаємо від ширшої картини життя, яким живе більшість. — Він схилився вперед, щоб підібрати дальші тарілки, і я подав їх йому. — Дякую. Наступного тижня, при його кінці, випадає день народження Конрада Гарлана. У Міллспорті святкування будуть обов’язковими. Безжальні салюти й урочистості. Хаос людей на дозвіллі.

Бразил допетрав раніше за мене. Його обличчя освітилося.

— То значить?..

Кої лагідно всміхнувся.

— Друже мій, з того, що я почув, таке справді може статися, за твоїм химерним означенням. Але може чи не може, а я скажу тобі, що ми таки візьмемося й зробимо це. Тому що в нас дійсно нема іншого вибору.

Я й досі не міг повірити, що він сказав це, хоч і хотів почути саме такі слова. Їдучи на південь, я уявляв, що, можливо, Бразил і Відаура та ще скількись вірних неоквеллістів стануть на мій бік, якою б дірявою не була їхня ідейна мотивація. Але Бразилова розповідь про інфошрапнель, те, як вона лягала на умови й обставини Нового Хоко, і розуміння того, що вона отримана від того, хто був там і хто знає, а ще зустріч із цим самодостатнім чоловічком з таким серйозним підходом до садівництва і їжі — все це підштовхувало мене до запаморочливого краю усвідомлення того, що я марно витрачаю час.

Розуміння того, що це не так, майже сп’янило мене.

— Подумайте, — сказав Кої, і в його голосі ніби щось змінилося. — Може, цей привид Наді Макіти справді є саме ним — привидом. Але хіба цей привид не достатньо пробуджений і мстивий? Хіба самого його вже не стало досить, щоб олігархи запанікували й ослухалися угод, якими пов’язані зі своїми ляльковиками з Землі? Хіба тоді можемо ми не взятися за це? Як же тоді можна не вирвати з їхніх рук об’єкт їхнього жаху і люті?

Я обмінявся з Бразилом ще одним поглядом. Звів брову.

— Це буде нелегко продати, — похмуро сказав серфер. — Більшість колишніх «Жучків» підуть на бій, коли думатимуть, що ідуть виручати Квеллу, і переконають в цьому інших. Але не впевнений, що вони зроблять це заради пробудженого привида, хай там якого до всирачки мстивого.

Кої закінчив прибирати тарілки, взяв серветку й оглянув долоні. Знайшов смужку соку ланцюжиці на зап’яс й обтер його з прискіпливою увагою. Говорячи, він не відводив очей від руки.

— Якщо хочеш, я поговорю з ними. Але якщо в них немає власних переконань, то й сама Квелла не кликала б їх до бою, і я не збираюся.

Бразил кивнув.

— Чудово.

— Кої, — мені раптом закортіло знати. — Ви вважаєте, що ми женемося за привидом?

Він видав тихенький звук, щось поміж сміхом і зітханням.

— Ми завжди ганялися за привидами, Ковачу-сан. Хіба може бути інакше тепер, коли ми живемо так довго?

Сара.

Я притлумив почуття, думаючи, чи помітив він, як сіпнулася шкіра коло моїх очей. Думаючи в раптовому нападі параної, чи він уже якимось чином не довідався. Мій голос прорипів: