Пробуджені фурії
- Автор: Морган Ричард
- Серия: Такеши Ковач #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-238-9
- Переводчик: Виталий Ракуленко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Пробуджені фурії». Краткое содержание книги:
— Дуже ретельно з вашого боку.
Я пошукав серед його зморшок сліди іронії, і не знайшов нічого очевидного. Знизав плечима.
— Така в мене підготовка. Нас навчали зникати без сліду на планетах, які ми ледве знали. А зробити таке там, де сам виріс, взагалі дитяча забавка. Усе, з чим ті гімнюки можуть працювати — це підпільні чутки та ряд ув’язнень на зберіганні. Цього не вистачить для твердої основи, та ще коли треба вичесати цілу планету, не маючи очей у повітрі. А єдине, що він, певно, думає, буцім про мене знає — це те, що я уникатиму Новопешта, як холери.
Я затулив подув родинного почуття, котре вкололо мене на «Гайдучій доньці». Випустив затамоване повітря.
— То де ж він тебе шукатиме?
Я кивнув на макет Міллспорта перед нами й насупився на густозаселені острови й платформи.
— Гадаю, що тут. Саме сюди я завжди вертався, коли не був на інших планетах. Це найбільше міське середовище на планеті, тут найлегше зникнути, якщо добре його знати, і Рила звідси всього лиш через затоку. Якби я був посланцем, то опинився б тут. Схований, але на відстані удару.
На якусь мить незвично висока точка огляду запаморочила мені голову, коли я глянув на пристані й вулиці, розфокусувала пам’ять, переплутала розторочені століття й наляпала старе й нове в одну, в загальних рисах знайому пляму.
І він десь там, унизу.
Та годі, ну як ти можеш знати…
Він десь там, унизу, як антитіло, бездоганно підготоване для зустрічі свого типу ворога, ставить свої обережні запитання серед потоку міського життя, дає хабарі, погрожує, тисне, ламає, робить усе, чому нас обох так добре навчили. При цьому він дихає на повні груди, проживає все заради власної темної насолоди, схожої на вивернуту навспак версію життєвої філософії Джека Душа-Бразила.
У моїх думках знову забриніли Плексові слова.
Ще він такий енергійний, здається, що він не може дочекатися, щоб усе зробити, щоб за все взятися. Він упевнений, нічого не боїться, для нього все не проблема. Сміється з усього…
Я пройшовся ланцюжком своїх зв’язків за останній рік, згадав людей, яких міг наразити на небезпеку.
Тодор Муракамі, якщо він і досі крутиться там без призначення.
Чи знатиме його моя молодша версія? Муракамі приєднався до Корпусу майже одночасно зі мною, але спершу ми нечасто бачилися, і нас не посилали в одній місії аж до Землі Нкруми й Інненіна. Чи проведе ручний Ковач Аюри лінію від мене до нього? Чи зможе успішно зіграти з Муракамі? Коли вже про те мова, чи дозволить Аюра своїй щойно зачохленій дубль-істоті бодай наблизитися до активного посланця? Чи насмілиться вона? Мабуть, що ні. А Муракамі, маючи за спиною всю силу Корпусу, зможе дати собі раду.
Іса.
От лайно.
П’ятнадцятирічна Іса, котра носить личину титаново-жорсткої бувалої жінки, наче куртку зі шкіри болотяної пантери поверх дбайливого й привілейованого виховання в середовищі того, що залишилося від міллспортського середнього класу. Гостра, як бритва, і така сама ламка. Схожа на замінник маленької Міто, якою та була, коли я йшов у посланці. Якби він знайшов Ісу, то…
Розслабся, тут усе прикрито. Єдине місце, куди вона може вказати, це Текітомура. Коли вони й візьмуть Ісу, то не отримають нічого.
Але…
Мені знадобився аж цілий удар серця, щоб подолати небайдужість. Усвідомлення цього проміжку накрило мене холодною відразою.
Але він переламає її, коли вона трапиться йому на шляху. Він пройде крізь неї ангельським вогнем.
Хіба? Якщо вона нагадує тобі Міто, то, може, нагадає і йому? У вас із ним одна сестра. Хіба це не спинить його?
Чи ні?
Я подумки метнувся назад, у морок оперативних часів у Корпусі, і не зміг сказати.
— Ковачу!
То був голос із неба. Я кліпнув і підняв погляд від макета міллспортських вулиць. У віртуальному повітрі над нашими головами повиснув Бразил, убраний в огидно-помаранчеві серферські шорти й обривки хмар нижнього ярусу. У такій фізичній прояві, з роздмуханим стратосферним вітром довгим волоссям, він скидався на якогось безчесного другорядного божка. Я привітав його піднятою рукою.
— Джеку, ти мусиш зійти сюди й глянути на цей північний підхід. Тут не вийде…
— Нема часу, Таку. Вам треба вискакувати звідти. Зараз.
Я відчув, як мені придавило груди.
— Що трапилося?
— До нас гості, — таємниче сказав він і зник у спалаху білого світла.
Офіс «Дзуринда-Туджман», морських архітекторів та інженерів з динаміки рідин, був розташований на півночі Сорстауна, де Смуга переростала в курортні комплекси й пляжі з безпечним серфінгом. За звичайних умов ніхто з бригади Бразила і мертвим не захотів би там лежати, але вони доволі вміло влилися в юрбу туристів. Тільки той, хто спеціально вишукував би в людях поставу затятого серфера, зміг би помітити її під люто розпарованим барвистим фірмовим одягом, який вони вибрали собі за камуфляж. У стриманому середовищі нуль-вібраційної кімнати для конференцій, за десять поверхів над тротуарами, вони скидалися на висип якоїсь екзотичної антикорпоративної грибкової болячки.