Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Франческо, ти що, за обідом хильнула?!
— Фі, Джорджіо, як можна?!
— В очі мені дивися!
— Хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі! Татко свариться! Ну не сварись, caro mi-ooo!
Так і є. Моя дорога напарниця — в абсолютно неадекватному стані.
— Ану дихни! — я згріб дівчину за плечі.
Франческа розсміялася просто мені в обличчя так, що ледь не гризнула мене за ніс.
— Так і є! OMG, Франческо, ну як же так?!
Цей запах я не переплутаю ні з яким іншим. Солодкуватий, п’янкий запах марихуани.
— Трейсі! Трейсі!
— Що ти хочеш, мій войовничий друже? — заспівала Трейсі з командного центру.
— Ану йди сюди!
— Та що таке, Джорджіо? Чого ти такий напружений?
— Я? Я напружений? Та ти що?! Це не я напружений, Трейсі, це ви занадто розслабилися! Твоя робота?! — я показав пальцем на Франческу, що зі сміху вже ридала.
— Ні, — з цілком серйозним лицем відповіла Трейсі. — Її батьків, імовірно.
І зареготала так, що в мене трохи скельця з окулярів не повипадали.
— Джорджіо, та що ж це, в біса, таке?! — професор Рассел, якого здивувати нелегко, втупився у нас трьох: у двох червоних від реготу дівчат і мене посередині, теж червоного, але зі злості.
— Вони ганджубасу накурилися, — повідомив я йому.
— Як?! Без мене?! — на шум прибіг старший офіцер Баррел. — Як так можна?! А я?!
— От тільки вас і не вистачало, офіцере!
— Наступного разу! — пообіцяла Трейсі. — У мене був тільки один косяк!
— Я вам покажу «наступного разу»!
— Та перестань, Джорджіо, чого ти пінишся? Подумаєш, дівчатка трошечки курнули…
— «Трошечки»?! Це називається «трошечки»?! Та ви подивіться на неї!
— Ми ж після зміни курили, і за територією бази!
— А якби її зараз уловили і відправили на тест, хто б пішов у Human Resources до Еліс як старший зміни?! За правилами, я сам мав би вас відіслати на драґ-тест!
— Еліс сама курить! У неї наклейка канабіса на машині!
— Ну то й що?! У мене на машині — наклейка з собакою!
— Ти куриш собаку! Аха-ха-ха-ха-ха-а! — знову зареготала напарниця.
— Трейсі, ти вважаєш, що це нормально?! — мені здалося, що Трейсі зараз трохи розсудливіша за Франческу.
— О’кей, о’кей, о’кей! — Трейсі підняла руки вгору й скорчила невинно-ображену мармизу. Точно такий самий вираз обличчя робить моя старша дочка Софія, коли вважає, що батьки вимагають від неї «щось-таке-незрозуміле». — Хто ж знав, що їй так добре зайде!
— Аха-ха-ха-ха-хах-ха-а-а-а-а-а-а! — стогнала Франческа.
— Джорджіо злиться, бо ми його не запросили!
— Трейсі, що ти верзеш?! Ну нехай їй двадцять шість років, але ти ж старша, тобі цілих двадцять вісім!
— Аха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-а! — зареготала начальниця зв’язку. — Цілих двадцять вісім!
— Двадцять вісім усе одно більше, ніж двадцять шість, — математично підтримав мене професор Рассел.
— Дякую, професоре! Хоч хтось тут думає адекватно.
— Джорджіо, у нас через десять хвилин нарада з Г’юстоном, будьте напоготові, — нагадав офіцер Баррел.
Він і досі був трохи ображений, що всі розваги відбулися без нього.
— Та яка нарада? З нею?! Хай сидить тут, мені ще в ефірі цього бракувало.
— А скажи, Джорджіо, а мене ти що, теж послав би на драґ-тест? Відправив би старого діда здавати аналізи? Really? — підозріливо примружився командор.
— Ще й як би послав.
— Ну ти й…
— Якби був упевнений, що ви його пройдете.
— О! Правильна відповідь. А якби не був упевнений?
— Випхав би к чорту з бази додому в неоплачуваний вихідний, та й по тому.
— Ти далеко підеш, щеня.
Після наради я сказав Трейсі:
— Тепер відтранспортуємо її додому. Ти ж не думаєш, що я її в такому стані пущу за кермо?
— А як?
— Я візьму Франческу, ти візьмеш її машину, закинемо її і машину додому, а потім я тебе верну на базу.
— О’кей! — сказала Трейсі — Як скажеш. Ти тут бос!
Якщо ви думаєте, що через півтори години Франческу попустило, то дуже помиляєтеся. Невідомо звідки (хоч насправді, відомо), у дівчини трапився приплив енергії, і вона вже завзято спустошувала холодильник. Зжерла навіть мою сочевицю.
Ми сіли в машину і, коли вже виїжджали з авіабази, побачили старшого брата напарниці, Патріціо. Він випадково проїжджав повз і заїхав провідати сестричку. Патріціо побачив Франческу у мене на передньому кріслі і схвильовано підбіг.