Коли курява спаде

— Ти хто?

Вона повільно розплющила очі, і з їх розсіяного виразу я зрозумів, що в той момент вона й сама не знає, хто вона. Коли ж вона повільно опритомніла, її обличчя залив рум’янець. Він був таким же яскравим, як і соски на її грудях. Я, сміючись, сказав їй про це. Тоді її обличчя ще більше почервоніло, вона простягнула руки й обійняла мене, притиснувшись до мене своїм пружним тілом.

— Ти знаєш, хто я? — спитав я її.

— Вони кажуть, що ти — добрий дурень, розумний дурень, якщо тебе взагалі можна назвати дурнем.

Бачте, люди вже сформулювали щодо мене усталену думку!

— Не варто казати про інших, — відповів я. — Ти сама що думаєш про мене?

— Що ти — дурень, якому не потрібна дівчина, — засміялась вона.

Ці слова раптом розбудили в мені бажання. Дівчина була маленькою теличкою, вона пручалась, стогнала, викручувалась, ховала моє обличчя між парою великих грудей і поширювала сильний запах молока. Однак вона не відкривала мені свою вологу й чорну печеру. Там було місце, куди я зараз хотів увійти. Усе її тіло розкривалося переді мною, мов шкура вола, однак ноги були міцно стиснуті, що не давало мені змоги увійти в неї. Тож коли вона нарешті відкрила отвір своєї печери, я відразу ж вибухнув усередині.

Вона засміялась і сказала:

— Саме так і буває, коли довго бути без жінки.

А я дійсно вже певний час був без дівчини.

Я раптом подумав, що мій старший брат, який зараз воює на півдні, в жодному разі не був би так довго без дівчини. Якби хтось розповів йому, що його молодший брат спав із дівчиною три дні й навіть не подумав нічого зробити з нею, він би розсміявся й сказав: «Дурень він і є дурень!» Однак тільки з цього він і міг би посміятися.

Нарешті з півдня прийшли новини про поразку братового війська. Усі його щоденні перемоги були отримані тому, що противник навмисне уникав вістря його непереможних атак. Хоча він поступово просувався вглиб земель туси Вангбо, однак без реальних результатів. На тих землях, крізь які проходило його військо, не тільки людей, але й живої худоби не було, тим більше — дорогоцінних металів чи коштовностей. Таким чином, старший панич родини Мерці, майбутній туси Мерці, який оволодів потужною передовою зброєю, не мав кого вбивати. Люди, які йому траплялися, здебільшого вже померли з голоду, а якщо й були ще живі — то вже конали, не сперечаючись більше з долею. Його вояки повідрізали цим людям вуха, видавши їх за військові трофеї. Відтак старший панич родини Мерці почав славитись своєю люттю. Він дійсно просунувся дуже далеко, маючи намір атакувати. Проте по дорозі він не зустрічав ворогів, хоча вороги мали можливість щохвилини напасти на нього — сьогодні одна людина, а завтра вже одна рушниця. Протягом кількох місяців він таким чином завдяки зброї Мерці дав противнику в руки гостру зброю. Наслідком було те, що туси Вангбо, скориставшись «подарованою» йому зброєю, захопив фортецю нашої родини на південних кордонах, коли її майже ніхто не охороняв. Коли ж він повернувся відбивати її, більшу половину зерна було вже вивезено. Брат хотів знову повести своє військо в атаку, але батько не дозволив.