Так казав Заратустра. Жадання влади

Я повернусь назад, розповім правдиву історію християнства. Вже саме слово «християнство» є непорозумінням: адже, зрештою, був лиш один християнин, і його розп'яли на хресті. «Євангеліє» вмерло на хресті. Те, що відтоді називали «євангелієм», було вже протилежністю тому, як він жив: це була «прикра звістка», дизангеліє. Це неправда аж до безглуздя, коли у «вірі», скажімо, у вірі в спасіння через Христа, вбачають прикмету християнина: справжнє християнство — це тільки християнські вчинки, таке життя, як у того, хто помер на хресті... Таке життя можливе й сьогодні, а для декого воно навіть доконечне... Це не віра, а вчинки, і насамперед — утримання від учинків, цілком відмінне буття... Порівнюючи з вагою інстинктів, певні стани свідомості, якась віра, сприймання чогось за істину,— й про це знає кожен психолог,— людині цілком байдужа і третьорядна; або, якщо сказати сильніше, всі уявлення про природну причинність неправдиві. Бути християнином, сприймати християнство за істину, зводити його до простих феноменів свідомості — значить заперечувати християнство. По суті, ніяких християн нема. «Християнин», тобто те, що дві тисячі років зветься християнином, це просто психологічне непорозуміння. Якщо придивитися пильно, в ньому, попри всю «віру», панують самі інстинкти,— та ще й які інстинкти! Віра за всіх часів, наприклад, у Лютера, була тільки завісою, приводом, ширмою, за якою розгулювались інстинкти,— це мудра сліпота, аби не помічати панування певних інстинктів... «Віра» — я назву її правдивою християнською мудрістю,— люди завше розводяться про віру, а керуються тільки інстинктами. В християнському світі уявлень нема нічого, що б хоч трохи торкалося дійсності,— навпаки, інстинктивна ненависть до всякої реальності — єдина рушійна сила, що породила християнство. Отже, який тут висновок? — Той, що навіть in psychologicis помиляються дуже грубо, в істотному, помилка субстанціональна. Усунути одне уявлення, поставити на його місце реальність — і все християнство скочується в прірву! Коли подивитися згори, то ця віра, що цурається всякої дійсності, що не тільки зумовлена помилкою, але й просто геніальна у вигадуванні лише шкідливих і отруйних для життя і серця помилок, є виставою для богів,— для тих богів, які водночас були й філософи і яких, приміром, ми бачимо в уславленому діалозі на острові Наксос. І тієї миті, коли їх покидає огида (отже, й нас!), будьмо ж удячні християнам за таке видовисько: жалюгідна маленька зірка, прозвана Землею, мабуть, тільки через цей незвичайний випадок заслуговує на божу увагу і ласку... Отож не треба недооцінювати християн: християнин, нещирий аж до невинності, набагато перевершує мавпу,— з огляду на християн та славнозвісна теорія походження людини видається простим компліментом...