Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
42
Ми, отже, бачимо, що загинуло зі смертю на хресті: початок нового цілком оригінального мирного буддійського руху до правдивого, а не просто пообіцяного щастя на землі. Адже головна відмінність — я вже казав про це — між двома релігіями decadence'y полягає в тому, що буддизм нічого не обіцяє, але дає, а християнство все обіцяє і нічого не дає. Вслід «радісній звістці» пішло найгірше: Павло. Він — утілена протилежність образу «радісного вісника», геній ненависті, і її безжальна логіка проступає в усіх його поглядах і вчинках. Що тільки не віддав у жертву ненависті цей дизангеліст! Передусім спасителя,— він розіпнув його на своєму хресті. Від життя, призводу, вчення, смерті, глузду і права всього євангелія зосталося тільки те, що було приступне цьому ненависному фальшувальникові, те, що могло йому придатися... А не дійсність, не історична правда!... Священицький інстинкт іудеїв скоїв ще один величезний історичний злочин: вони просто перекреслили вчорашній і позавчорашній день християнства і вигадали історію первісного християнства. Крім того, вони знову перекрутили історію Ізраїлю, аби подати її як передісторію власних діянь: усі пророки промовляли про їхнього «спасителя»... Церква згодом перекрутила навіть історію людства, представляючи її як передісторію християнства... Образ спасителя, вчення, діяння, смерть, сенс смерті, навіть те, що по смерті,— ніщо не зосталося неторканим, не лишилось нічого навіть близького до правди. Сенс усього Христового життя Павло просто виніс за межі його життя — в брехню про «воскреслого» Ісуса. На життя спасителя, по суті, він міг узагалі не зважати,— йому була потрібна лише смерть на хресті і що-небудь іще... Вважати Павла, що народився на батьківщині філософії стоїків, чесним, коли він зі своєї галюцинації зліпив доказ життя спасителя після смерті, чи навіть вірити в його оповідь про ту галюцинацію,— це з погляду психології було б правдивою niaiserie[30]. Павло прагнув мети, отже, й засобів... У те, в що він і сам не вірив, повірили йолопи, серед яких він поширив своє вчення. Павло жадав влади. В його постаті священики знову прагли допастися до влади,— він уживав тільки ті уявлення, вчення й символи, за допомогою яких установлюють тиранію над масами, витворюють стадо. Що згодом запозичив Магомет у християнства? Тільки Павлів винахід, його спосіб накинути тиранію священиків, згуртувати стадо: віру в безсмертя,— отже, вчення про «суд»...
43
Коли сенс життя вбачають не в самому житті, а в «потойбічному світі», в порожнечі, то, значить, позбавляють життя взагалі будь-якого сенсу. Страхітлива брехня про особисте безсмертя скалічила кожен розум, усі природні інстинкти,— все діяльне і життєдайне, будь-яку запоруку майбутнього,— і посіяла недовіру. Жити так, щоб не мати ніякого сенсу жити, стало тепер сенсом життя... Навіщо людський розум, удячність за високе походження і славетних предків, навіщо вірити, працювати, дбати про громадське добро?.. Це ж усе «спокуси», збочення з «правого шляху»,— адже «потрібне лиш одне»... Рівність усіх людей як «безсмертних душ», твердження, ніби в усій людській діяльності важить лише «спасіння» кожної окремої особи, пиха жалюгідних святенників і напівбожевільних, котрі гадають, ніби їм на догоду неодмінно порушуються закони природи,— та безмірної зневаги буде мало, аби затаврувати це нескінченне і безсоромне роздимання егоїзму. І все-таки свою перемогу християнство завдячує саме цим жалюгідним лестощам «особистому безсмертю»: воно враз прихилило всіх безпорадних, усіх ворохобників, усіх, що пустилися берега, всіляких покидьків і приблуд. «Спасіння душі»,— отже, по-нашому, «світ обертається навколо мене»... Найбільший отруйний засів християнства — це гасло «загальної рівноправності»: християнство знищило всілякі бар'єри і повагу між людьми,— отже, розбуркавши найниціші інстинкти, проголосило війну на смерть і життя всякому зростанню і розвитку культури; зі ressentiment простолюду воно викувало найстрашнішу зброю проти нас, проти всього шляхетного, великодушного і радісного, проти нашого щастя на землі... «Безсмертя», яке належить будь-кому, досі є найбільшим і найпідступнішим замахом на все благородне людство... Й аж ніяк не треба недооцінювати лихо, що з християнства прокралось у політику! Сьогодні вже ніхто не має сміливості тішитись надзвичайним правом бути володарем, поважати себе та інших,— отже, здобутись на пафос відстані... Наша політика слабує на брак цієї смілості! Брехня про рівність душ поховала аристократизм мислення у найглибшій могилі,— якщо віра в «привілей більшості» робить і робитиме революції, то християнство,—щодо цього нема вже ніяких сумнівів,— християнське судження про світ кожну революцію обертає просто у кров і злочини! Християнство — це бунт усіх, що плазують по землі, проти всякої величі: євангеліє «вбогих» зубожує...
30
Глупотою (фран.)