Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Фріц Вонґ, у захваті від Роя, відскочив убік.
— За годину, марсіянцю! До комісаріату! Будь там!
І ми попихкотіли далі крізь полудневу юрбу. Рой звернув за той ріг, де був напрям на Спринґфілд, Іллінойс, Нижній Мангеттен та Пікаділлі.
— А ти знаєш, куди їдеш? — поцікавився я.
— Чорт, студія — така велика місцина! Тут де хоч можна заховати труп. І хто те помітить? На задвірках, переповнених абіссінцями, греками й чиказькими злодюгами, ти можеш пройти крізь сімдесят бандитських воєн із сорока зграями — і хоч би хто чхнув тобі! Те тіло, друзяко, має перебувати якраз десь отут!
Й аж закуріло за нами, коли ми звертали за останній ріг, прямуючи до Тумстоуна,[45] штат Арізона.
— Гарне найменуваннячко для містечка! — зазначив Рой.
10
Довкола панувала тепла тиша. Стояв полудень. Нас оточували тисячі слідів у задвірковій пилюзі. Декотрі з тих слідів належали Томові Міксу, Гугові Ґібсону й Кенові Мейнарду — залишено їх давно-давно. Я дозволив вітрові продути мою пам’ять, здіймаючи гарячу куряву. Звісно, цих слідів тут не лишилось — порох не тримається купи, і навіть широкі кроки Джона Вейна вже давно розвіялися, достоту як і сліди сандаль Матвія, Марка, Луки й Івана вивітрилися на берегах Галілейського моря — за якихось сто кроків, у павільйоні № 12. Утім, дух коней затримався, і незабаром студійна карета завезе сюди новий вантаж сценаріїв та свіжу порцію шаньок для стрільців-ковбоїв. Я був не проти понасолоджуватися тихою втіхою простих посиденьок отут, посеред маленьких дешевинок старих Лорела й Гарді, видивляючись на паротяг часів Громадянської війни, якого розкочегарювали двічі на рік, аби він зіграв прибуття потяга о 9.10 із Галвестона, а чи повитріщатися на потяг Лінкольнової смерті, що везе його додому, Господи, везе його додому…
Але нарешті я запитав:
— А з чого ти взяв, що труп має бути саме тут?
— Чорт! — Рой копнув дошки підлоги, достоту як Ґері Купер копав колись коров’ячі перепічки. — Ти тільки придивись до цих споруд.
Я й придивився.
За фальшивими фронтонами тут, на Західній території, крилися крамниці паяння-зварювання, музеї старих автомобілів, усілякі рундуки-комірчини, а ще…
— Крамниця теслярських виробів? — мовив я.
Рой кивнув головою і ковзнув у тихий закапелок, аби собака, так би мовити, не на видноті здох.
— Тут майструють труни — тож і труп тут! — Рой із довколишньої старомодної дешевизни раз за разом видобував яку-небудь довгу дошку-шалівку. — Труну повернули сюди, бо тут її виготовили. Ворушись, поки не налетіли індіанці!
Я наздогнав його в прохолодному гроті, де на вішалках теліпалися меблі імперії Наполеона, а трон Юлія Цезаря дожидав, коли ж на нього знову всядеться імператорський давно зотлілий зад.
Я роззирнувся надовкола.
Ніщо ніколи не пропадає, подумалось мені. Усе завжди повертається. Себто, якщо ви бажаєте.
І де ж воно переховується, вичікуючи? Де відроджується? Саме тут, подумалось. О так, саме тут!
У головах чоловіків, які прибувають сюди з кошиками-підобідками, маючи вигляд робітників, а тоді повертаються додому — з виглядом законних мужів чи неправдоподібних коханців.
Але в проміжку між прибуттям-відбуттям?
Побудувати Mississippi Belle,[46] якщо вам забаглося оживити відкриття Нового Орлеана, а чи спорудити колони Берніні на сороковому градусі північної широти. Або ж збудувати заново Емпайр-Стейт, а тоді зарядити енергією досить велику мавпу, щоб на нього видерлась.
Ваша мрія — це їхня копія, і всі ж вони — сини Мікеланджело й Леонардо да Вінчі, батьки вчорашнього, накручені як сини в майбутньому.
І саме цієї миті мій друг Рой похилився в якусь тьмаву печеру за салуном Дикого Заходу, тягнучи й мене за собою, поміж зімітовані фасади Багдада й верхнього Сандускі.
Тиша. Усі порозбігалися на підобідок.
Рой понюхав повітря й тихо засміявся.
— Боже мій, так! Понюхай цей дух! Запах тирси! Ось що вабило мене до нашої з тобою шкільної майстерні. І звуки столярних верстатів, стрічкової пилки. Звучало це так, що ось тут люди роблять щось справжнє! Аж руки мені сіпалися. Глянь осюди!
Рой зупинився біля довгого скляного ящика й задивився на вміщену в ньому красу.
Там красувалася «Баунті» в мініатюрі: двадцять дюймів завдовжки, з усім такелажем, пливе собі уявними морями — двісті довгих літ тому…
45
Надгробок (англ.).
46
«Красуню Міссісіпі».