Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Ми з Роєм так і вклякли.
— Мама несе їх, — сказав Рой. — Ми пішли вперед — розшукати могилу. — Рой глянув через плече. — Та он вона йде!
Денний цвинтарний сторож, чолов’яга вже підтоптаний і вельми підозріливий, з обличчям, дуже схожим на битий негодами надмогильний камінь, подивився в напрямі воріт.
А там і справді йшла жінка з квітами, далеченько ще, біля бульвару Санта-Моніка.
«Хвала Боту!» — подумав я.
Сторож пирхнув, поплямкав своїми яснами, відвернувся та й потюпав геть поміж могил. І то саме вчасно, бо та жінка стала, а тоді звернула в інший бік, геть від нас.
Ми так і підскочили. Рой хап квіти з сусідньої могили.
— Не смій!
— Ще б чого! — І Рой поклав квіти на могилу дідуся Сміта. — Саме на той випадок, якщо сторож вернеться й подивує, що квітів на могилі немає, а ми ж стільки про них патякали. Ходім!
Ми пройшли ярдів п’ятдесят до виходу й стали, вичікуючи і вдаючи, ніби розмовляємо, але висловлюючись вельми скупо. Зрештою Рой торкнув мене за лікоть.
— Тільки обережно! — прошепотів він. — Зиркай лише краєм ока! Він повернувся.
І справді — старий сторож знов опинився під муром, де й досі виднілися довгі заглибини на місці тіла.
Він підвів очі й побачив нас. Я хутенько обійняв Роя за плечі, аби полегшити його печаль за гаданим дідусем.
І тут старий нахилився. Своїми пальцями, мов граблями, він причесав зім’яту траву. Хвилина — і вже й не лишилося слідів того, що щось важке могло впасти сюди з неба вчорашньої ночі, під час жахливої зливи.
— Ну, ти вже повірив? — запитав я Роя.
— Хотів би я знати, — сказав друг, — куди саме поїхав той катаф!
9
Коли ми заїжджали в головні ворота студії, знову вишептався той самий катафалк. Уже порожнем. Мов протяглий осінній вітер, він від’їхав, розвернувся і покотив назад — до Краю Смерті.
— Ісусе Христе! Так я й думав! — вигукнув Рой, незворушно кермуючи, але витріщаючись назад, на спустілу вулицю. — Мені це починає подобатись!
Ми їхали далі в тому напрямі, звідки оце щойно виринув катафалк.
А доріжку, по якій ми їхали, якраз переходив Фріц Вонг, чи то ведучи, а чи женучи невидимий рій солдатів, бурмочучи й лаючись собі під ніс і розтинаючи довколишнє повітря надвоє своїм гострющим профілем із темним беретом на голові. Він єдиний на весь Голлівуд носив берет, кидаючи всім виклик: помічайте ж!
— Фріце! — гукнув я. — Зупинись, Рою!
Фріц підтюпцем наблизився до нас і сперся на автівку, аби пригостити своїм — для мене вже звичним — привітанням.
— Привіт, пришелепкуватий великоїздячий марсіянине! А що то за дивоглядна мавпа біля тебе за кермом?
— Привіт, Фріце, ти, пришелеп… — я затнувся, а тоді сором'язливо відрекомендував друга: — Рой Гольдстром, найбільший у світі винахідник, будівельник і літун на динозаврах!
Монокль Фріца Вонґа блиснув полум’ям. Він пришпилив Роя своїм китайсько-германським позирком і тільки тоді уривисто кивнув головою.
— Усякий друг Пітекантропуса Еректуса — мій друг!
Рой схопив і потряс його руку.
— Мені сподобався ваш останній фільм!
— «Сподобався!» — вигукнув Фріц Вонґ.
— Страшенно сподобався!
— Гаразд, — Фріц перевів погляд на мене. — Які новини по сніданку, з’ївши мишку-побіганку?
— Чи не діялось оце допіру десь коло вас щось дивне?
— Римська фаланга з сорока душ промарширувала отуди. Якась горила, несучи свою голову під пахвою, дременула на павільйон № 10. Гомосексуального художника-постановника викинули з чоловічого туалету. Юда застрайкував, вимагаючи більше срібняків із Галілеї. Ні-ні. Таки нічого дивного, а то б я укмітив.
— А може, тут допіру щось проїхало? — підказав Рой. — Похоронне щось?
— Похоронне! Гадаєте, я б такого не завважив? Але стривайте! — Він блиснув моноклем у напрямі воріт, а тоді назад, у протилежному напрямі. — Підставна особа. Так. Я був засподівався, що то катафалк везе де Мілле й ми побенкетуємо. Он туди поїхало!
— А що, сьогодні знімають похорон?
— Та у всіх нормальних павільйонах! Індички, актори-кататоніки, англійські цвинтарні верховоди, чиї важкі лапи призводять до мертвонароджень китів! Учора що то було? Геловін, еге ж? Ну, то сьогодні автентичний мексиканський День Смерті — Перше листопада! І чого б то «Максимус-Філмс» відставала від решти світу? А де ви, пане Гольдстром, вишукали отаку страхітливу автотрощу?
— Це, — мовив Рой, уподібнюючись Едґарові Кеннеді, який коїть повільне спалення в комедії старигана Гела Роуча, — та машина, з котрої Лорел та Гарді продавали рибу в тому двосерійному фільмі 1930-го року. Відійдіть, сер!