Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— Світло! — вигукнув Рой.
Ось воно, світло, й замріло, здіймаючись понад краєвиди Роя Гольдстрома, понад пейзажі такі чужопланетні, що вони рвали тобі серце — й гамували твій жах, а тоді знову потрясали — тінями незліченних зграй лемінгів, які мчали по мікроскопічних дюнах, крихітних пагорбах та мініатюрних горах, утікаючи від лихої долі, що вже нависла над ними, але ще ж не спостигла їх…
Я захоплено роззирався довкола. А Рой знову чудово зчитав мій задум. Він викрав той яскравий і водночас темнющий матеріал, що я накидав на опівнічні екрани камери-обскури своєї голови, й скопіював, і вибудував усе це ще до того, як я спромігся своїми устами випустити усе те на волю. А тепер, ідучи навспак, я використаю оці його мініатюрні реальності, аби вбрати у плоть і кров свій дивовижно-химернющий сценарій. Мій герой уже поривався перебігти цей мікроскопічний край.
Менні Ляйбер тільки витріщався приголомшено.
Динозаврячий край Роя був землею фантомів, покликаних з’явитися у предковічно-штучному світанку.
А оточували цей загублений світ величезні скляні пластини, на яких Рой понамальовував допотопні праліси й болота розпеченої смоли, де тонули його створіння під такими жорстоко розвогненими небесами, як марсіанські заграви, горячи тисячею відтінків червоного.
Я відчув той самий дрож, який пойняв мене ще тоді, у шкільні часи, коли Рой запросив до себе додому, і я охнув, коли він розчахнув гаражні двері, де були ніякі не автівки, а звірі, гнані споконвічною потребою виникати, скакати, шматувати, жувати, літати, верещати — й гинути у всіх наших дитячих ночах.
І тепер, тут, у павільйоні № 13, Роєве обличчя палало понад усім тим мініатюрним континентом, до якого занесло мене й Менні.
Навшпиньки, боячись розтрощити яку-небудь крихітну річ, я перейшов кімнату. Зупинився перед єдиною все ще накритою платформою для скульптур і став, вичікуючи.
Бо ж саме тут мало чаїтися найбільше його Страховисько — звір, якого Рой намислив спорудити ще тоді, у наші двадцяті роки, коли ми були завітали до первісноісторичних зал місцевого природничого музею. Звісно, цей Звір десь ховався у нашому звичному світі — у порохах, ступаючи по скам’янілій деревині, загублений у вугільних шахтах самого Бога ось тутечки, під самісінькими нашими ногами! Вчуйте! О вчуйте отой попідземний гук, первісне його серце та вулканічні легені, що волають, бажаючи вихопитись на волю! Та невже ж Рой так-таки й випустив його на волю?
— Свят-свят… — Менні Ляйбер нахилився над захованим монстром. — Ми побачимо це зараз?
— Так, — відказав Рой. — Це воно.
Менні торкнувся брезенту.
— Стривайте! — застеріг Рой. — Дайте мені ще один день.
— Брехло! — кинув Менні. — Бог свідок: я не вірю, аби там хоч щось було під тим рядном!
Менні ступив два кроки. А Рой зробив три стрибки.
Цієї самої миті задзеленчав телефон павільйону № 13.
Не встиг я ворухнутись, як Менні схопив слухавку.
— Ну? — гаркнув він.
Обличчя його змінилося. Зблідло чи не зблідло, але якось таки змінилося.
— Я це знаю. — Він зробив паузу. — І це знаю. — Ще пауза, й тут обличчя йому побуряковіло. — Уже півгодини тому я знав це! Але хто ти, чорти б тебе побрали, що це мені говориш?
На другому кінці проводу задзинчала оса. Там поклали слухавку.
— Сучий син!
Менні жбурнув слухавку, я її піймав.
— Закутайте мене, хто-небудь, у мокре простирадло! Це божевільня! На чому я зупинився? Ви!
Він показав на обох нас.
— Даю вам два дні — не три. Або ви, всі чорти вам у печінки, добудете мені Звірюку з коробочки — й під юпітери, або ж…
Тут розчахнулися вхідні двері. У потоці сонячного сяйва стояв курдуплик у чорному костюмі — один зі студійних шоферів.
— Що там таке? — ревнув йому Менні.
— Ми пригнали її сюди, а двигун заглух. Оце тільки полагодили.
— То й забирайтеся звідси до дідькової мами!
Менні з піднятими кулаками кинувся на курдупля, але двері вчасно захряснулись, шофер здимів, і босові нічого не лишилось, як крутнутись і вилити весь свій гнів на нас.
— Я матиму ваші остаточні чеки напоготові у п’ятницю, по обіді. Здайте роботу — або ви більше ніколи в мене не працюватимете, ви обидва.
Рой тихо заговорив:
— А оце збережеться за нами? Наше Зелене Місто, Іллінойс, офіси? І тепер, коли ви побачили результати, ми вже ж не «пиріжки» для вас більше?
Менні затримався на мить, аби ще разок споглянути Роїв дивоглядний загублений край — мов хлопчак на феєрверковій фабриці.