Чому Захід панує - натепер

Друге, щодо чого класики згідні, — це як досягти трансцедентности. В конфуційстві, буддизмі, християнстві тощо є багато чого, крім гасел на наліпках до автівок, але те, що я побачив на бампері автівки поруч із моєю улюбленою каварнею, коли писав цей розділ, добре пасувало до ситуації: "Співчуття — це революція". Живи етично, відмовся від бажань, поводься з іншими так, як ти хотів би, щоб поводилися з тобою, — і ти зміниш світ. Всі класики спонукають нас підставити другу щоку та пропонують способи, як цього навчитися. Будда медитував; Сократ віддавав перевагу розмові; юдейські рабини спонукали вчитися[145]; Конфуцій з цим погоджувався й додавав скрупульозне спостерігання ритуалу та музику. І в кожній традиції частина послідовників схилялася до містицизму, а інша дотримувалася приземленої посполитої лінії.

Це завжди був процес самоформування, особистого переспрямовування до трансцедентності, що не залежало від богоподібних королів — чи навіть, у такому разі, богів. Фактично, надприродні сили в осьовому мисленні часто видаються поза розглядом. Конфуцій та Будда відмовлялися говорити про святість. Сократа, попри проповідь благочестя, засудили, серед іншого, за брак віри в атенських богів. Рабини попереджали юдеїв, що Бог такий невимовний, що не треба згадувати його ім'я чи прославляти його надто часто.

Королі в осьовому мисленні важать ще менше, ніж боги. Даоїсти та Будда були до них здебільшого байдужі, тоді як Конфуцій, Сократ та Ісус відверто докоряли володарям за етичні вади. Осьових критиків турбувало добре та величне, й нові питання про народження, багатство, стать, раси та касти могли бути цілком контркультурними.

Вказуючи на подібні риси східних, західних та південноазійських класиків, я не намагаюся приховати так само реальні відмінності між ними. Ніхто не переплутає Трипітаку ("Три кошики" буддійських канонів) з Платоновою Державою чи Аналектами Конфуція, але так само Конфуцієві Аналекти ніхто не переплутає з іншими китайськими класиками, як-от даоїстською Чжуан-цзи чи Книгою лорда Шан "легістів". В китайській традиції 500-300 роки до н. е. були "епохою, коли сперечалися сто шкіл мислення", і я хочу трохи оглянути надзвичайний діяпазон ідей в цій єдиній регіональній традиції.

Конфуцій взяв за взірець доброчесности герцога Чжоу одинадцятого сторіччя до нової ери і визначив свою мету як прагнення відродити моральну досконалість того часу через відновлення його системи ритуалів. Він називав себе апологетом давнини й казав, що повідомляє, але не створює.[146] Однак археологія свідчить, що насправді Конфуцій не міг багато знати про віддалену еру герцога. Не герцог, а широка й значно пізніша "ритуальна революція" близько 850 року до н. е. дала суспільству Чжоу помірковані й ретельно заранжовані ритуали, що призначали кожному членові широкої еліти належне місце в єрархії. Потім, близько 600 року до н. е., ритуали знову змінилися, коли кількох надмогутніх людей почали ховати з величезним багатством і тим вивищували над рештою еліти.