Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Запала абсурдна тиша. З моря повівав рівний, теплий вітерець. На шосе торохкотів розхитаний віз, повний гною. Селянин у крислатому брилі й вигорілім рудім комбінезоні поганяв чорного віслюка і не звертав жодної уваги на врочисту військову церемонію, що відбувалася на невеличкім плацу праворуч од нього.
До генерала нарешті повернулася мова.
— Марш до машини! — гарикнув він через плече до своєї медсестри, яка крокувала слідом за ним упродовж строю. Та, всміхаючись, задріботіла до коричневої штабної машини, що стояла ярдів за двадцять від прямокутного плацу. Генерал Бидл у суворій мовчанці дочекався, поки клацнули дверцята машини, і аж тоді запитав:
— Що за один?
Полковник Мудас глянув у список.
— Це Йоссар’ян, тату. Він одержує хреста «За бойову доблесть».
— Хм, хай йому грець, — мугикнув генерал Бидл, і його червону гранітну пику на мить осяйнула усмішка потіхи. — Чому ви не одягли форми, Йоссар’яне?
— Не хочу.
— Що значить «не хочу»? Чому, трясця вашій матері, не хочете?
— Не хочу — і все, сер.
— Чому він без форми? — запитав через плече генерал Бидл у полковника Пескарта.
— Це він тебе питає! — шепнув підполковник Порк полковникові Пескарту, різко штурхонувши його ліктем у бік.
— Чому він без форми? — запитав полковник Пескарт у підполковника Порка, скривившись од гострого болю й нишком розтираючи місце, куди штурхонув його підполковник Порк.
— Чому він без форми? — запитав підполковник Порк у капітанів Бобкінса та Добкінса.
— Минулого тижня над Авіньйоном в його літаку вбило одного з членів екіпажу, і його геть залило кров’ю, — відрапортував капітан Добкінс. — Він заприсягся, що більше ніколи не вдягне форми.
— Минулого тижня над Авіньйоном в його літаку вбило одного з членів екіпажу, а його з ніг до голови заляпало кров’ю, — доповів підполковник Порк безпосередньо генералові Бидлу. — Його форма ще не вернулася з пральні.
— А запасні форми?
— Запасні форми теж у пральні, сер.
— А нижня білизна? — запитав генерал Бидл.
— Уся його білизна так само у пральні, сер, — одказав підполковник Порк.
— По-моєму, це якась маячня, — проголосив генерал Бидл.
— Так точно, це якась маячня, сер, — підтвердив Йоссар’ян.
— Не турбуйтеся, сер, — звернувся полковник Пескарт до генерала Бидла, не зводячи з Йоссар’яна нищівного погляду. — Клянуся честю, цього типа буде покарано — і якнайсуворіше!
— А мені начхати, як його буде покарано, чорт забирай! — роздратовано знизав плечима генерал Бидл. — Він заробив орден, от він його й матиме. А якщо йому хочеться одержати нагороду, стоячи без штанів, то яке кому до цього собаче діло?
— Ви точно вгадали мою думку, сер! — палко відгукнувся полковник Пескарт, витираючи чоло змокрілою хусточкою. — Але як розуміти ваші слова, сер, у світлі останнього циркуляра генерала Штирхера про належний вигляд військовослужбовців у зоні воєнних дій?
— Штирхера? — спохмурнів генерал Бидл.
— Так точно, сер, — запобігливо мовив полковник Пескарт. — Генерал Штирхер радить нам посилати наших людей у бій у повній парадній формі, щоб вони справляли найкраще враження на противника, коли їх зіб’ють.
— Штирхер! — повторив генерал Бидл, збентежено мружачись. — А яке, в бісового батька, діло Штирхерові до всього того?
Підполковник Порк іще раз штурхонув полковника Пескарта ліктем у бік.
— Ніякого діла, сер! — вишукано ствердив полковник Пескарт, а сам ізнову скривився від гострого болю й нишком розтирав місце, куди його штурхонув підполковник Порк. — Тому я й вирішив не вживати жодних заходів, доки не трапиться нагода обговорити питання з вами, сер. Отже, на цей циркуляр можна не звертати ніякої уваги, так, сер?
Не звертаючи ніякої уваги на нього, генерал Бидл зневажливо відвернувся і вручив Йоссар’янові коробочку з орденом.
— Приведи-но сюди мою дівку, — роздратовано наказав він полковникові Мудасу і мовчки, з кислою міною, чекав, поки підійде медсестра.
— Негайно передай до штабу, щоб там знищили мій останній наказ — надівати краватки перед вильотом, — гарячково зашепотів куточком рота полковник Пескарт на вухо підполковникові Порку.
— Казав же я тобі, не роби цього, — хихотнув підполковник Порк. — Та хіба ж ти коли мене послухаєш?
— Тсс! — шикнув на нього полковник Пескарт. — І перестань, Порку, товкти мене в печінку, чорти б тебе!..