Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Тут варто згадати двох визначних українських економічних істориків — Михайла Слабченка та Олександра Оглоблина. Першого, автора чотиритомної історії «Організації господарства України від Хмельниччини до світової війни» та «Соціально-правової організації Січи Запорозької», за його видатну працю нагородили званням академіка. Разом із багатьма його колегами з ВУАН, Слабченка теж було звинувачено в членстві у так званому Союзі визволення України та ув’язнено в ізольованій камері на Соловках аж до закінчення терміну в 1936-му[819]. Оглоблин найбільше відомий за свою тритомну «Історію української промисловості»[820]. На відміну від багатьох своїх колег, він урятувався від арешту й емігрував на Захід під час Другої світової війни.
Поки фахові історики працювали у ВУАН і вищих навчальних закладах, партія створювала свої кадри істориків під егідою Комісії з вивчення історії Жовтневої революції та Комуністичної партії (більшовиків) України (скорочено Істпарт). Російський Істпарт було засновано в 1920-му, а його український двійник з’явився наступного року відповідно до рішення уряду радянської України. Пізніше український Істпарт, за російською практикою, увійде в підпорядкування Центрального комітету КП(б)У[821]. У 1923-му його роботу розкритикували на Всеросійській конференції відділів Істпарту[822]. Причиною незадоволеності роботою українського Істпарту була не якась політична єресь, а радше звичайна недбалість. Беручи до уваги всі проблеми, із якими стикався радянський режим у першій половині 1920-х років, таке нехтування історією партії не здається занадто дивним[823].
Під час першого року свого існування Істпарт був більше схожий на клуб, ніж на централізовано організовану структуру. Переважно він публікував мемуари. ЦК КП(б)У було складно наглядати за роботою місцевих організацій; до 1925-го навіть не було складено бодай якогось плану роботи[824]. Незважаючи на те що в Істпарті домінували росіяни газета та його часопис «Летопись революции» публікувався російською до 1929 року[825], він дозволяв широкий спектр поглядів. Арнольд Ріш, наприклад, вважав Спілку (українська партія — союзник меншовиків) передвісницею КП(б)У і опублікував опис історії Спілки в «Летописи революции»[826]. Коли такий «лібералізм» розкритикували в 1926-му, редактор видання відповів, що прогалини в історії українського більшовизму вимагають обговорення важливих революційних рухів минулого, навіть якщо вони виступали проти більшовиків. Він обґрунтував це так: «Тоді лишалося одне з двох: або зовсім не висвітлювати той чи інший період, тому що тоді більшовики були слабкі, або висвітлювати масовий революційний рух, роботу організації, якою вона була… Доводилося говорити й про меншовиків»[827].
819
Там само. С. 342.
820
Передрукована як Ohloblyn, Oleksander. А History of Ukrainian Industry. Munich, 1971. (Ідеться про три книги. Дві з них було опубліковано раніше: Оглоблин, А. П. Очерки истории украинской фабрики. Мануфактура в Гетьманщине. К., 1925. 270 с.; Оглоблин, А. П. Очерки истории украинской фабрики. Предкапиталистическая фабрика. К., 1925. 232 с. Третю книгу (хронологічно другу в задуманому шеститомнику) — «Українська кріпацька фабрика XVIII-XIX ст.» — після доповнення й переробки було надруковано в 1931 р., але вона не отримала дозволу на розповсюдженні й тираж її було знищено радянською цензурою. Див. про це: Ясь, Олексій. Історичні погляди Олександра Оглоблина: радянська доба (1919–1941). Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. 2008. Вип. 18. С. 223. У 1971 названі три книги було опубліковано англійською в Мюнхені. — у дужках прим. наук. ред.)
821
50 лет советской исторической науки: хроника научной жизни: 1917–1967 / сост. А. И. Алаторцева, Г. Д. Алексеева; Ин-т истории СССР. Москва : Наука, 1971. С. 30–31, 30–31, 39. Указом про створення Істпарту його було віддано під керівництво Рабкріну (див. текст у: Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917–1959 рр.: в 2 т. Т. 1. 1917 — червень 1941 рр. : збірник документів / Відп. ред. О. І. Євсєєв. Київ : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1959. С. 112–113), але пізніше, у вересні 1922-го, повноваження передано Центральному комітету. Вокруг работы Истпарта. Летопись революции, 1923. № 2. С. 283. (У цьому дописі аналізується стан справ у Істпарті у вересні — листопаді 1922 р. Справді застосовується формула «Іспарт при ЦК КП(б)У», але про спеціальне рішення щодо передання його у відання ЦК не йдеться. — у дужках прим. наук. ред.)
822
Вокруг работы Истпарта. Летопись революции. 1923. № 4, С. 316–317.
823
На початку 1924-го М. Іванов нарікав, що умови, у яких працювала Істпарт як у Харкові, так і на губернському рівні, були «не зовсім сприятливими» і що багато людей не розуміють, наскільки важливою була робота Істпарту. Незабаром після цього Мєдвєдєв, секретар ЦК КП(б)У, відіслав у всі губернські партійні комітети циркулярний лист, у якому зазначалося, що журнал «Летопись революции» надзвичайно важливий, тому він має бути наявним у бібліотеках, клубах, партійних школах і його мусять читати всі члени партії. У 1925 році було повідомлено, що полтавському відділу Істпарту місцевий партком надав лише 100 руб. (у огляді йдеться про те, що це, поряд із виділенням приміщення, свідчить про покращення умов діяльності Полтавського істпарту. — у дужках прим. наук. ред.), Чернігівський істпарт отримав від губкому тільки 200 руб., а Донбаський губком вирішив узагалі не створювати (тобто розформувати існуючий — у дужках прим. наук. ред.) губернський Істпарт і запропонувати всім окружкомам виділити працівників для окружних істпартів. Див. у: Летопись революции. 1924. № 1. С. 278; 1924. № 3. С. 238 (посилання неточне, у вказаному номері всього 236 сторінок. — у дужках прим. наук. ред.); 1925, № 3. С. 238–243.
824
План работы Истпарта ЦК КП(б)У и Губ-Истпартов на 1925-й год. Летопись революции 1925. № 4. С. 233. Спочатку Всеукраїнська конференція Істпарту, численні місцеві делегати гостро критикували центр (тобто Харків) за спроби придушити місцеві ініціативи, тоді як центр, своєю чергою, звинувачував місцеві організації в неуважності до центру та спробах іти власним шляхом. «Всеукраинское совещание Истпартов», Летопись Революции, 1925, № 3, С. 225–236; № 4, С. 165–174.
825
Титульні сторінки журналу стали друкуватися українською з початку 1928 року. Статті й до цієї зміни публікувалися не лише російською, а й українською мовами з поступовим збільшенням частки українською. У 1932–1933 усі статті в журналі були українськомовними. — Прим. наук. ред.
826
Риш. Арнольд. Очерки по истории «Спилки». Летопись революции. 1925. № 2. С. 125–173; 1925. № 3. С. 77–107.
827
Второе Всеукраинское совещание Истпартов. Летопись революции. 1926. № 3–4. С. 291.