Коли курява спаде

Вона була здібною жінкою, однак недостатньо розумною, адже вона мала знати, що світ постійно змінюється і коли в ньому з'являються якісь нові речі, колишні правила змінюються. Однак більшість людей цього не бачать. І мені дійсно шкода цих людей. А тусиня — одна з них. Насправді вона сказала саме те, що я й сподівався від неї почути. Коли Тхарна була тут, я кохав її, вона причарувала мене до запаморочення в голові. Однак варто було їй поїхати, як із часом у моїй голові зникли навіть її обриси. А це означало, що найпотужніша зброя тусині втратила свою силу. Тож ті слова, які вона написала, насправді порадували мене. Пройшло лише два дні, як відряджені мною кулеметники та метальники гранат у повному складі повернулися. Тусиня направила своїх людей завернути їх, однак під кудкудакання кулеметів її люди попадали на землю. Проте коли людина горда, їй нелегко усвідомити, що вона припускається помилки, тим більше, якщо це горда жінка.

Вона не знала, що туси Лха Шопа також отримав від мене ячмінь.

Що стосується туси Лха Шопи, то вервечка його коней відвантажувала потроху ячменю на кожному млині, тож зерно в них закінчилось раніше, ніж вони повернулися до центру своїх земель. Відтак їхні коні знову з’явилися на дорозі, що вела до кордону. Цього разу він пам'ятав про те, що я збираюся влаштувати на північних кордонах ринок, тож зібрав чималенький натовп слуг і напнув на березі річки намети, в яких можна було жити. Потім вони привезли із своїх земель різні речі, за які можна було в мене виторгувати зерно.

Наситившись ячмінним борошном, військо туси Лха Шопи відразу ж відновило свій бойовий дух. А протистояти такому війську без кулеметів — непереливки. До того ж військо родини Ронггонг уже відзвичаїлося воювати без кулеметного прикриття. Тож вони відступили дуже швидко й навіть далі за ту лінію, від якої починали атаку.

Туси Лха Шопою не повернувся до своїх земель, а залишився жити на прикордонному ринку. Він часто запрошував мене до свого намету на березі річки випити горілки. А сидіти біля річки гарної днини на відкритому північному кордоні й пити горілку надзвичайно приємно.

Ми з туси Лха Шопою розпочали справжню торгівлю.

Він купував наші речі не лише за срібло, але й доправив сюди також багато лікарської сировини, хутра та гарних коней. Мій управитель сказав, що всі ці речі можна дорого продати в китайських землях, тож організував великий кінний караван і повіз їх на схід та продав китайцям, а звідти привіз ще більше зерна. Таким чином на північному кордоні дуже швидко розквітнув прикордонний ринок. Сюди з'їжджалося все більше туси, які напинали свої намети на рівній місцині на протилежному березі річки. Усі вони привозили з собою багато різних цікавих речей. Їм же потрібно було тільки зерно. Однак кількість зерна в родини Мерці, як би багато його не накопичилось, була обмеженою. Проте ми були близько до китайських земель. Коли влада в китайців була потужною, це завдавало нам багато прикрощів і було основною причиною того, що туси Мерці ніколи не могли бути сильними. Однак згодом у них відбулася революція й вони почали воювати[132], тоді справи туси Мерці пішли на краще й він отримав насіння маку. Мак зробив Мерці сильним, а інші туси через нього потрапили в скрутну ситуацію. Ми ж тепер возили в китайські землі речі, що виміняли їх на ячмінь, і обмінювали їх там на зерно, яке потім тут, знову ж таки, обмінювали на інші різні речі. Таким чином дійсно можна було отримати десятикратну винагороду. Управитель уважно порахував і вийшло, що навіть коли минуться часи нестачі зерна, то й при звичайному врожаю, якщо не возити зерно, а возити інші речі, можна буде отримати дво- або триразову вигоду.