Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
— Гаразд, гаразд, — урвав його Едвардс. — Мені треба побачити міс Темпл.
— І побачите, сер, — вона у своїй кімнаті. Боже мій, містере Едвардс, уявіть собі, яке б то було горе для судді! Побий мене грім, коли я знаю, де б він добув собі іншу таку дочку, — зовсім дорослу, хотів я сказати… Послухайте, сер, цей містер Бампо — порядна людина й добре вправляється і з рушницею, і з остенем. Я йому друг, містере Олівер, а значить, і вам…
— Спасибі, друже! — вигукнув Едвардс, схвильовано тиснучи йому руку. — Може бути, нам ще знадобиться твоя дружба, і тоді я дам тобі знати.
І, не чекаючи, поки Бенджамін придумає, що б відповісти, юнак вивільнив руку з могутнього потиску стюарда і ввійшов до вітальні.
Елізабет усе ще сиділа на канапі, задумана, схиливши голову на руки. Вражений її красою і чарівністю постави, Олівер стримав своє нетерпіння і наблизився до Елізабет обережно й шанобливо.
— Міс Темпл… Міс Темпл, пробачте, що я без дозволу, але дуже вас прошу приділити мені кілька хвилин…
Елізабет підвела голову й подивилася на нього великими чорними очима, вологими від сліз.
— Це ви, Едвардсе? — запитала вона так лагідно, як досі розмовляла тільки з батьком, і цей тон до глибини душі схвилював юнака. — Як почуває себе наша бідолашна Луїза?
— Вона із своїм батьком, щаслива і вдячна, — відповів Олівер. — Міс Темпл, коли я довідався про ту страшну небезпеку, яка вам загрожувала, то від хвилювання втратив дар мови. Але, йдучи до містера Гранта, я, мабуть, трохи заспокоївся, і, очевидно, там мені пощастило краще висловити те, що я почував, бо міс Грант аж заплакала, слухаючи мої немудрі слова.
Елізабет відповіла не зразу; вона знову затулила очі руками. Але вже за хвилину заспокоїлась, глянула просто в очі Едвардсові й сказала з усмішкою:
— Ваш друг Шкіряна Панчоха став тепер і моїм другом. Я весь час думаю, як мені найкраще віддячити йому… Може, ви допоможете мені, бо знаєте його бажання і звички?
— Так! — вигукнув юнак палко, аж дівчина здригнулась. — Хай небо винагородить вас за вашу добру душу! Натті був такий необачний, що порушив закон: забив оленя. І я… На мені також лежить провина за це, бо я брав участь у полюванні, отже, і мене слід покарати. Вашому батькові поскаржились, він підписав ордер на обшук…
— Я знаю все, — урвала його Елізабет. — Доведеться зробити так, як вимагає закон: треба зробити обшук, знайти оленя і стягти штраф. Але я повторюю слова, що ви колись мені сказали: невже, так довго проживши з нами, ви не знаєте нас? Подивіться на мене, Олівере Едвардс, і скажіть: невже я схожа на людину, яка дозволить, щоб той, хто врятував їй життя, попав до в'язниці через таку дрібницю, як штраф? Ні, ні, сер. Мій батько суддя, це правда, але передусім він людина і християнин. Він усе розуміє — і не дозволить скривдити старого.
— Який тягар ви зняли з моєї душі! — вигукнув Едвардс. — Значить, його більше не турбуватимуть? Ваш батько захистить Натті! Ви так сказали, міс Темпл, і я вірю вам.
— Це саме скаже вам і батько, — відповіла Елізабет, — ось він іде.
Але вигляд Мармедюка не відповідач оптимістичним сподіванням його дочки, — чоло судді було нахмурене, рухи поривчасті. Елізабет і Олівер мовчали, а суддя, пройшовшись кілька разів по кімнаті, вигукнув:
— Наші плани руйнуються, дочко! Впертість Шкіряної Панчохи все зіпсувала — він накликав на себе гнів судових властей, і я нічого неспроможний вдіяти.
— Як? Що скоїлося? — стривожено запитала Елізабет. — Штраф — це ж пусте. Безперечно…
— Я не думав… я не міг навіть припустити, що цей самотній старий наважиться вчинити опір представникам закону, — сказав суддя. — Я сподівався, що він підкориться ордерові на обшук, а коли штраф було б сплачено, то й і з законом усе б залагодилося. Але тепер Натті доведеться відчути суворість закону;..
— І яка ж кара загрожує йому, сер? — запитав Едвардс, силкуючись говорити спокійно.
Мармедюк рвучко обернувся до нього й вигукнув:
— Ви тут? Я вас не помітив. Не знаю, що буде, сер, — суддя не може ухвалити вирок, поки не вислухає свідків і присяжних. Одне лише я знаю напевне: кара буде така, якої вимагає закон, хоч я і піддався був миттєвій слабості — хотів пробачити Натті його провину, адже він урятував мою дочку.
— Хто ж може сумніватися у справедливості судді Темпла! — гірко зауважив Едвардс. — Але давайте поміркуємо спокійно, сер. Невже літа, звички мого старого друга, незнання законів, нарешті, не можуть бути його виправданням?