Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
Джонс випив кухоль грогу, дістав із схованки свій журнал, сів за стіл і наготувався переписати відомості з грифельної дошки, а заразом і вгамувати власну цікавість. Бенджамін панібратськи сперся однією рукою на бильце крісла шерифа, а друга лишалася вільною, щоб можна було вказівним пальцем, скарлюченим, як і його ієрогліфи, водити по них, розтлумачуючи їхнє значення.
Перше, що привернуло увагу шерифа, було зображення компаса, яке він сам вирізав у кутку дошки. На шкалі були позначені румби, так що будь-хто, кому траплялося стояти за стерном, не міг би помилитися щодо їх значення.
— О, — мовив шериф, улаштовуючись зручніше, — у вас тут, я бачу, цілу ніч віяв південно-східний вітер. Я думав, що він нажене дощ.
— Ані краплини, сер, — відповів Бенджамін. — Здається, бачок там, нагорі, зовсім спорожнів; за три тижні опадів було стільки, що води не вистачило б утримати пірогу індіанця Джона, хоч осадка у тої посудини всього лиш один дюйм.
— А хіба вітер не змінився вранці? Там, де я був, він змінився.
— Аякже, змінився, сквайре; але ж я зазначив цю зміну.
— Щось я не бачу де, Бенджаміне.
— Не бачите? — сказав управитель трохи буркотливо. — А це що — риска проти норд-норд-осту, і тут я домалював схід сонця? Значить, то було під час ранкової вахти.
— Так, так, цілком зрозуміло. Але де ж позначено зміну вітру?
— Як де? Хіба ви не бачите чайник, а від нього йде пряма — вона, правда, вийшла трохи кривою — на зюйд-зюйд-вест! Оце і є зміна напрямку вітру. Он, бачите, голова борвію — ви ж самі дали мені цю позначку…
— Борвію? Ага, ти хочеш сказати — Борея! А чому ти провів від його рота чотири лінії на всі сторони світу?
— Це не моя провина, сквайре Дік, — це ваш клятий клімат. Вітер спочатку віяв у всіх цих напрямках…
— Так, так, Бенджаміне, я, здається, зрозумів, — мовив шериф, записуючи в журнал. — Але тут я бачу хмару над сонцем, — це що, вранці було хмарно?
— Так точно, сер, — відповів Бенджамін.
— Ага! Ось неділя — позначки тривалості проповіді: одна, дві, три, чотири… Що таке? Невже містер Грант проповідував аж сорок хвилин?
— Атож, десь так: півгодини за моїм піщаним годинником. Ще додайте той час, який я витратив, щоб перевернути годинник, та ще накиньте кілька хвилин, бо я не дуже вправно це зробив…
— Слухай, Бенджаміне, за твоїми розрахунками Щось дуже довга виходить проповідь, як у пресвітеріанців. Невже ти перевертав годинник десять хвилин?
— Бачите, сквайре, священик. говорив дуже врочисто, і я заплющив очі, аби краще обміркувати його слова, — ну, як, приміром, запинають ілюмінатор, щоб було затишніше, — а коли розплющив, дивлюся — люди вже розходяться. То я зміркував: десять хвилин я перевертав годинника, ну… а заплющив я очі всього на якусь хвильку.
— Еге, Бенджаміне, та ти ж просто заснув! Але я не збираюся потурати твоїй безвідповідальності й зводити наклеп на благочестивого священика. — Річард записав у журналі, що проповідь тривала двадцять дев'ять хвилин, і розпитував далі: — А що це ти поставив тут проти десятої години ранку? Місяць уповні! Хіба було видно місяць удень? Я чув про такі явища, проте… А це що, поруч із місяцем? Піщаний годинник?
— А це, — мовив Бенджамін, заглядаючи через плече шерифа й незворушно жуючи тютюн, — це так, дрібні приватні справи. То не місяць уповні, сквайре, а обличчя місіс Бетті Голлістер. Бачите, сер, довідавшись, що вона одержала нову партію ямайського рому, я завітав до «Хороброго драгуна» о десятій годині ранку, — коли йшов до церкви, і хильнув чарочку, а тут позначив, щоб не забути розплатитися, як належить порядній людині.
— Он воно що! — сказав містер Джонс, трохи незадоволений цим нововведенням. — Можна було б намалювати чарку трохи пристойніше, а то вона скидається на череп з піщаним годинником.
— Бачите, сер, річ у тім, що мені припало до душі те питво, тож, повертаючись додому, я ще перехилив чарочку, яку поставив на першу, ось воно й вийшло, ніби піщаний годинник. А що ввечері я випив ще одну чарочку й за все розрахувався сповна, то можете все це витерти губкою.
— Я куплю тобі окрему дошку для твоїх приватних потреб, Бенджаміне, — зауважив шериф. — Мені таких позначок не потрібно в журналі.
— Не треба, сквайре, не треба. Мені, очевидно, доведеться частенько заходити до Бетті Голлістер, поки те барильце не спорожніє, то я і домовився, що вона робитиме зарубки на одвірку, а я — ось на цьому, — Бенджамін показав шерифові дрючка з п'ятьма глибокими, рівненькими зарубками.