Піонери або Біля витоків Саскуеханни

— Я прийшов до тебе не як ворог, Шкіряна Панчохо. Твоєї залізної палиці я боюся не більше, ніж зламаного сокирища. Сквайре Дулітл, скажіть, що я маю робити згідно з законом, і ми побачимо, чия візьме.

Але мирового суддю як лизень злизав. Щойно в руках у Натті з'явилася рушниця, Гайрам і Джотем кинулися навтіки. Коли Біллі, дивуючись, що не чує відповіді, озирнувся, то побачив лише дві постаті, які мчали до селища: очевидно, ті добродії не тільки встигли вирахувати подумки швидкість кулі, а й дальність її польоту.

— Ти настрахав їх до смерті, — презирливо мовив Кербі, — але мене тобі не злякати! Отож, містере Бампо, опусти рушницю, а то ми з тобою посваримося.

Натті опустив зброю і відповів:

— Я не зичу тобі лиха, Біллі Кербі, але розсуди сам, чи можу я впустити до своєї хатини тих негідників? Я не заперечую, Біллі, що вбив оленя: можеш узяти шкуру, коли тобі потрібні докази. Премія за вбитих пум покриє штраф, і суддя буде задоволений.

— Правильно, правильно, старий! — вигукнув Кербі, і його обличчя проясніло. — Давай шкуру, й цього для закону вистачить.

Натті ввійшов усередину хатини і незабаром з'явився знову, з бажаним речовим доказом в руках. Біллі Кербі зразу ж пішов собі, зовсім не сердитий на Шкіряну Панчоху, так ніби нічогісінько не сталося. Він простував берегом озера й час од часу заходився сміхом, пригадуючи, як Гайрам полетів перекидом, коли його турнув старий мисливець, і взагалі вся ця справа здавалася йому дуже смішною.

Але ще лісоруб не дійшов до селища, як усіх облетіла чутка про те, що Натті виявив непослух законові, погрожував йому, Біллі, рушницею і розправився з Дулітлом, відкинувши його від свого порога. Хто говорив, що тут потрібне втручання шерифа, хто натякав, мовляв, слід скликати ополчення, щоб помститися за скривджений закон. Зібрався чималий гурт громадян і вирішував, що робити з Натті. Поява Біллі із шкурою оленя значно спростила питання, бо тепер не було потреби робити обшук — лишалося тільки стягнути з мисливця штраф і тим самим задовольнити закон. Надумали, що це можна відкласти й до понеділка, адже для багатьох поселенців суботній вечір був святковим. Отже, всі подальші заходи відклали на тридцять шість годин.