Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
— Все це може послабити кару, але аж ніяк не зняти її. Хіба дозволить суспільство — будь-яке цивілізоване суспільство, — щоб представників закону зустрічали із зброєю в руках? Хіба для цього, скажіть мені, я приборкував цей дикий край?
— Якби ви приборкали тих диких звірів, що ще сьогодні загрожували життю вашої дочки, сер, ваші аргументи звучали б переконливіше.
— Едвардсе! — вигукнула Елізабет.
— Заспокойся, дитя моє, — зупинив її батько. — Цей юнак несправедливий до мене, але я не давав йому для цього підстави. Я не зверну уваги на ваші слова, Олівере, бо знаю, що ви друг Натті, — бажання захистити його взяло гору над розважливістю.
— Так, сер, він мені друг! — вигукнув Едвардс. — І я пишаюся нашою дружбою. Нехай він — проста, невчена людина із своїми упередженнями й дивацтвами, хоч, гадаю, його думки про людей і світ здебільшого правильні. Але він має таке серце, судде, яке спокутує всі його вади — він ніколи не покине друга, навіть якщо то всього лиш його собака.
— Дуже добра рекомендація, містере Едвардс, — лагідно відповів Мармедюк. — Щоправда, мені не пощастило здобути прихильності Шкіряної Панчохи, він терпіти мене не може, але я дивився на це як на старечі примхи. Та коли він стане переді мною як перед суддею, ані його ставлення до мене, ані велика послуга, за яку я йому дуже вдячний, не вплинуть на міру покари за його злочин.
— Злочин? — повторив Едвардс. — Хіба ж то злочин — прогнати від дверей свого дому докучливого нахабу? О ні, сер, якщо тут і є злочинець, то тільки не Шкіряна Панчоха.
— А хто ж це може бути, сер? — запитав суддя Темпл, спокійно дивлячись на схвильованого юнака.
Юнак не витримав — він і так був украй збуджений, а тепер, почувши це запитання судді, зовсім утратив над собою владу.
— Хто злочинець? Ви запитуєте про це у мене? — вигукнув він. — Запитайте краще свою совість, судде Темпл. Підійдіть до дверей, сер, подивіться на цю долину, на це тихе озеро й імлисті гори й запитайте у свого серця: «Звідки в мене ці багатства, ця долина й гори, і як вони стали моїми?» Гадаю, сер, що вигляд могіканина й Шкіряної Панчохи, коли ви їх бачите, знедолених і зубожілих, повинен пекти вам очі.
Мармедюк з глибоким подивом вислухав цей вибух гніву, та коли юнак скінчив, він зробив знак своїй дочці, яка хотіла щось сказати, й відповів:
— Олівере Едвардс, ви забуваєте, з ким розмовляєте. Я вже чув, що ви вважаєте себе нащадком тубільних володарів цієї землі. Але, певно, мало користі дала вам наука, коли ви не знаєте, що ці землі дісталися мені за угодою з вашими предками, якщо ви справді претендуєте на тубільне походження. І хай небо буде свідком, чи погано я на них порядкую. Після того, що ви посміли мені сказати, ми повинні розпрощатися. Надто довго ви прожили в моєму домі, але приспів час, коли ви його повинні залишити. Зайдіть до мого кабінету, і я виплачу вам усе, що винен. І знайте, що сьогоднішня ваша нестриманість не зіпсує вам кар'єру, якщо тільки ви прислухаєтеся до поради того, хто набагато старший за вас.
Гнів юнака вже схолов, він стояв і дивився вслід судді відсутнім поглядом — думки Едвардса були далеко. Нарешті він отямився і, повільно окинувши поглядом кімнату, побачив, що Елізабет опустила голову на груди й затулила обличчя руками. Де й поділася вся його гарячковість.
— Міс Темп л… міс Темпл — я сказав зайве у вашій присутності. Ви чули, що сказав ваш батько. Я негайно полишу ваш дім. Але з вами, сподіваюсь, ми розлучимося друзями.
Елізабет глянула на нього — обличчя в неї було сумне. Але коли вона підвелася з канапи, в очах її, як завжди, світився вогник, а на щоках заграв рум'янець.
— Я прощаю вас, Едвардсе, і мій батько теж простить вас, — сказала вона, зупинившись у дверях. — Ви ще нас не знаєте, одначе прийде пора, коли ви зміните думку про родину Темплів…
— Тільки про вас я не зміню своєї думки, міс Темпл! — палко урвав її юнак. — Я…
— Я не хочу вас слухати, сер, говоритиму я. Є щось таке у цій справі, чого я не розумію. Але перекажіть Шкіряній Панчосі, що ми для нього не тільки судді, а й друзі. Не засмучуйте старого — не розповідайте йому про те, що тут сталося. Все одно, хоч би що ви говорили, ви ані полегшите його долю, ані зробите тяжчою його провину. Бажаю вам щастя, містере Едвардс, і добріших друзів.
Юнак хотів щось сказати, але Елізабет швидко вийшла. Едвардс постояв трохи, ніби не знаючи, що робити, а тоді, замість піти до кабінету судді, вибіг з дому й подався до хатини мисливців.