Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
— Чудовий вечір, містере Едвардс, — почав жвавий у балачці адвокат. — Але й дощик не завадив би. Поганючий цей наш клімат: або посуха, або потоп. Мабуть, ви звикли до рівнішої погоди?
— Я народився в цьому штаті, — холодно відповів Едвардс.
— Атож, хоч люди різне про це кажуть. Але людина так швидко призвичаюється до навколишніх обставин, що, зрештою, воно й байдуже, хто звідки родом. Цікаво, а яка позиція судді у справі Натті Бампо?
— У справі Натті Бампо? — непорозуміло перепитав Олівер. — На що це ви натякаєте?
— Як! Ви нічого не знаєте? — вигукнув Ліппет, так майстерно вдаючи подив, що він здався Едвардсові щирим. — О, справа досить поважна. Кажуть, старий застрелив оленя в горах, а в очах судді Темпла це, знаєте, злочин.
— Та невже? — пробурмотів Едвардс, відвернувшись, щоб співрозмовник не помітив гарячої краски, що залила його смагляве обличчя. — Але що з того? Сплатить штраф — та й край.
— П'ять фунтів готівкою? Чи ж знайдеться у Натті стільки грошей?
— Чи знайдеться! — вигукнув юнак. — Містере Ліппет, я небагатий, ба навіть бідний і відкладаю свою платню на одну справу, дорогу моєму серцеві. Але я ладен віддати все до останнього цента, тільки б Натті Бампо й на годину не потрапив за грати. А поза тим, він убив дві пуми, і винагорода за це значно перекриває штраф.
— Атож, атож, — погодився адвокат, задоволено потираючи руки. — Це ми заладнаємо, добродію, цю дрібницю ми, безперечно, заладнаємо.
— Як це розуміти — «заладнаємо»? Поясніть, будь ласка.
— Бачите, олень — це дрібниця порівняно з тим, що сталося пополудні, — вів далі адвокат довірливим, дружнім тоном, який розчулив юнака, дарма що той почував неприязнь до Ліппета. — Мабуть, хтось виказав старого судді Темплові, присягнувши, що в хатині Шкіряної Панчохи сховано оленину, й суддя виписав ордер на обшук…
— На обшук! — вражено повторив Едвардс, цим разом одвернувшись для того, щоб приховати свою блідість. — І що ж вони знайшли? Що побачили?
— Вони побачили рушницю старого Бампо, а це видовище спроможне пригасити допитливість хоч би й кого в цих лісах.
— Еге ж! Еге ж! — конвульсійно сміючись, вигукнув Едвардс. — Значить, старий зух прогнав їх! Таки прогнав?
Адвокат здивовано втупився в нього, але відразу ж знову заговорив на тему, яка дуже його цікавила:
— Дозвольте зауважити, добродію, що тут немає нічого смішного. Небагато залишиться від сорока доларів винагороди за пум і вашої платні за півроку, перш ніж вам пощастить залагодити цю справу. Напад на урядовця при виконанні службових обов'язків і загроза вогнепальною зброєю констеблеві — то не жарт, і карається не тільки штрафом, але й ув'язненням.
— Ув'язненням! — розгублено озвався Олівер. — Шкіряну Панчоху запроторять за грати! Ні, ні, це зведе старого в могилу! Вони ніколи цього не зроблять!
— Знаєте, містере Едвардс, — сказав Ліппет, раптом перейшовши на відвертий тон, — вас тут мають за освічену людину, але якщо ви скажете мені, як завадити присяжним визнати Натті Бампо винним, мавши такі докази, тоді я, у свою чергу, визнаю вас більш тямущим у законах, ніж я сам, адвокат з дипломом і трирічною практикою.
На цей час здоровий глузд узяв гору над почуттями, й Едвардс зрозумів, що все не так просто, як йому здавалося, й почав уважніше прислухатися до слів Ліппета. Помалу юнак трохи заспокоївся і тепер уже міг оцінити адвокатові поради. Незабаром Едвардс переконався, що всі пропозиції правиика — це лише виверти, побудовані на юридичних хитрощах; до того ж, для здійснення тих планів потрібно було багато часу. Однак Олівер дав зрозуміти Ліппетові, що в разі, коли дійде до суду, він готовий цілком оплатити його адвокатські послуги, чим надзвичайно догодив шановному юристові. Молоді люди розлучилися: один повільно подався до невеликої будівлі з дерев'яною вивіскою «Честер Ліппет, юрист», а другий енергійною ходою попрямував до «палацу». Ми полишимо на якийсь час адвоката й привернемо увагу читачів до його клієнта.
Увійшовши в залу, Едвардс побачив Бенджаміна й спитав, де можна знайти суддю.
— Щойно пішов до свого кабінету з тим теслею Дулітлом. А міс Ліззі у вітальні. Еге ж, містере Олівер, завдала нам клопоту та пума чи бума — не знаю до пуття, як її називати, бо це звір не англійський. Я ще взимку казав, що в горах бродить дика кішка, бо сам чув, як вона нявчала одного вечора восени, коли повертався з риболовлі. Якби вона вийшла на відкриту воду, я б дав їй ради, але розшукувати її серед дерев — для мене то все одно, що стояти на палубі одного судна й дивитися на щогли іншого. Бо не добереш, що й до чого в такелажі…