Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
— Значить, по-твоєму, — сказав Джотем, — кожен має право будь-коли стріляти оленів?
— Але ж він мисливець, заробляє цим на життя, — відказав Кербі, — і закон про заборону полювати оленів до нього не стосується.
— Закон один для всіх, — мовив Гайрам, злякавшись, що, незважаючи на всі його мудрування, йому самому доведеться мати справу з Натті. — І закон, до речі, дуже суворо карає за порушення присяги.
— Послухайте-но, сквайре Дулітл, — мовив безстрашний лісоруб, — начхати мені на вас і на ваші присяги. Але як я вже так далеко забрів, то дійду й до кінця, побалакаю із старим, — може, разом засмажимо шматок оленини.
— Що ж, тим краще, якщо тобі пощастить мирно все залагодити, — відповів мировий суддя.
Невдовзі вони наблизилися до хатини. Гайрам завбачливо зупинився біля зрубаної сосни, яка була першим бастіоном на підступах до фортеці. Але Кербі не любив зволікати. Приклавши долоні рупором до рота, він загорлав так, що собаки прожогом вискочили з буди. Майже в ту саму мить з дверей визирнув Натті.
— Тихо, дурні! — цикнув він на собак. — Либонь, думаєте, це знов пуми?
— Гей, Шкіряна Панчохо, я маю до тебе справу! — крикнув Кербі. — Ось тут добрі люди написали тобі невеличкого листа й підрядили мене за листоношу.
— Що тобі від мене треба, Біллі Кербі? — Натті стояв на порозі, долонею прикриваючи очі від призахідного сонця, щоб краще роздивитися гостя. — Я не маю землі під поруб і радше посаджу шість дерев, ніж одне зрубаю… Тихо, Гекторе, в буду!
— Ну що ж, старий, — зареготав лісоруб, — саджай більше, тим краще для мене! Але я мушу виконати доручення. Ось лист, Шкіряна Панчохо. Як зможеш прочитати сам, то читай, а як ні, то ондечки сквайр Дулітл, він тобі все розтлумачить. Здається, ти переплутав двадцяте липня з першим серпня, у цьому вся причина.
Тільки тепер Натті побачив неоковирну постать Гайрама, що ховався за високим пнем, і на обличчі старого з'явився вираз недовіри й огиди. Він заглянув у хатину, щось тихо сказав, а тоді звернувся до Кербі з Гайрамом:
— У мене тут нічого для вас немає. Йдіть собі по-доброму. Тобі, Кербі, я нічого не заподіяв. Чого ж ти непокоїш стару людину, яка нічим не завинила перед тобою?
Біллі Кербі тепер був за кілька кроків від Натті. Він сів на колоду й почав уважно роздивлятися ніс Гектора: лісоруб добре знав собаку, часто зустрічав його в лісі, а то й годував залишками свого обіду.
— Ти стріляєш краще за мене, Шкіряна Панчохо, — сказав він, — і я не соромлюсь це визнати. Ти виграв тоді в мене. Та не думай, що я на тебе сердитий. Але сьогоднішній постріл, мабуть, зашкодить тобі. Подейкують, ніби ти вбив оленя.
— Сьогодні я стріляв двічі, й обидва рази в пуму, — відказав Шкіряна Панчоха. — Дивись, ось скальпи обох пум! Я саме збирався йти до судді по винагороду.
Сказавши це, Натті пожбурив скальпи лісорубові, а той, сміючись, почав дражнити ними собак, які гарчали й злостилися, коли Кербі підносив пум'ячі вуха до їхніх морд.
Гайрам, підбадьорений успіхами Біллі, зважився підійти ближче й з начальницьким виглядом заговорив до старого мисливця. Спершу він зачитав ордер на обшук, наголошуючи основні пункти, й особливо виразно вимовив насамкінець ім'я судді.
— Невже Мармедюк Темпл підписав цей папірець? — похитав головою Натті. — Гай-гай, цьому чоловікові його нововведення й поруби дорожчі за рідну плоть і кров. Але дівчина тут не винна. Очі в неї, наче в молодої лані! Сердешна, вона ж не вибирала собі батька. Що вона може зарадити? Я не знаюся на законах, містере Дулітл, тож поясніть, що має бути далі.
— О, це лише формальність, Натті, — мовив Гайрам, намагаючись говорити дружнім тоном. — Зайдімо до хатини й там усе залагодимо. Гадаю, гроші знайдуться. Наскільки я розумію, суддя Темпл сам заплатить за тебе.
Старий мисливець з самого початку пильно стежив за рухами трьох гостей. Вигляд у нього був рішучий: видно було, що він не дасться ні на які умовляння. Тільки Гайрам трохи наблизився, уявивши, мабуть, що Натті його впустить, як мисливець застережно підніс руку.
— Хіба я вам не казав, містере Дулітл, щоб ви не випробовували мій терпець? Я нікого не чіпаю, чом же закон не дасть мені спокою? Йдіть звідси, — забирайтеся геть і скажіть вашому судді, нехай забере мою премію собі, а я не бажаю, щоб його посланці вдиралися в мій дім.
Однак ті слова замість утамувати Гайрама ще дужче розпалили його, а Кербі вигукнув:
— Оце буде справедливо! Натті не вимагатиме винагороди за пум, а з нього хай не беруть штрафу за оленя, і справі кінець. Я люблю, коли спірки закінчуються швидко й мирно, як то ведеться у добрих людей.